Сергія поклали до лікарні 19 березня, а наступного дня виконали потрібну процедуру — як здавалось, успішно. Кров’яний тиск у його лівому шлуночку знизився до 140, це було ще надто високо, але набагато краще, ніж до того. В наступні після процедури дні Сергій — спокійний, охочий до навчання хлопчик — більшість часу присвячував читанню.
Лікар Кето Мчедлішвілі, дитячий кардіолог, яка наглядала за Сергієм, припустила, що вже незабаром він зможе поїхати додому. Однак на третій день у нього підвищилася температура. Це занепокоїло лікарку. За Радянського Союзу Інститут ім. Бакулева мав у своєму арсеналі 12–15 найменувань антибіотиків, включно з такими найсучаснішими, як лонгацер і фортум. Проте навесні 1993 року кількість наявних антибіотиків скоротилося до п’яти — клафорану, бруламіцину, гентаміцину, ампіциліну та оксациліну, й навіть серед них деякі були дефіцитом.
Доктор Мчедлішвілі знала, що підвищення температури після балонної ангіопластики у дітей не є чимось незвичайним, але в Сергія вона підвищилася за три дні після процедури. Це означало, що до організму могла потрапити інфекція.
Мчедлішвілі намагалася викинути з голови моторошні думки. Вона знала, що в разі серйозної інфекції в інституті може не знайтися потрібних антибіотиків для її подолання.
Критичний дефіцит ліків був однією з найсерйозніших проблем в інституті, й тому лікарі завжди застосовували спочатку звичайні антибіотики, навіть якщо знали, що бактеріальний збудник швидше за все виявиться до них несприйнятливим. Саме так сталось і з лікуванням Сергія. Йому зробили ін’єкції ампіциліну, і температура впала. Однак рівень гемоглобіну, який мав бути вище 10, впав нижче 9. Потім Сергія відвезли до реабілітаційного центру інституту, колишнього будинку відпочинку КПРС, розташованого в підмосковному лісі. Хлопчик проводив час за грою в пінг-понг і шахи з іншими пацієнтами, читанням і прогулянками з матір’ю в навколишньому лісі.
Через п’ять днів у Сергійка знову почала підвищуватися температура, і його негайно перевезли назад до інституту. Цього разу йому зробили переливання крові та ввели антибактеріальний засіб — метрогил. Антибіотик змінили на клафоран. Лікарі — доктор Шведунова, Людмила Плотникова, заступниця завідувача відділу дитячої хірургії, Баграт Алекян, хірург, який оперував Сергія, — були тепер по-справжньому занепокоєні.
Той факт, що впродовж дев’яти днів у хлопчика то підвищувалася, то знижувалася температура, майже незаперечно свідчив про наявність інфекції. Водночас у нього знижувався артеріальний тиск, вказуючи на проблему з аортальним клапаном. Проте ехокардіограф нічого не виявив, а всі аналізи крові на гемокультури дали негативний результат.
За Радянського Союзу у військових лабораторіях розроблялися надзвичайно чутливі гемокультури, але в інституті всі вони були продукцією звичайної російської фармацевтичної промисловості, тому відзначалися нечутливістю і повільністю отримання результатів.
Клафоран дав певний ефект, і на кілька днів температура в Сергійка повернулася до нормальної, але невдовзі знову піднялася майже до 39. Лікарі дали хлопчику гентаміцин та оксацилін. Температура знову впала на кілька днів, а потім знову підвищилася.
Двадцять першого квітня гемокультура нарешті ідентифікувала інфекцію як стафілокок, але не вказала штаму. Водночас лікарі продовжували знімати ехограми, й 23 квітня, більш ніж за місяць після виконання балонної ангіографії, ультразвук виявив перші ознаки вегетативного зростання навколо серцевого клапана.
Тепер лікарям стало ясно, що трапилося щось жахливе й для порятунку хлопчика потрібна термінова операція. Спостерігаючи за розвитком ситуації, доктор Шведунова згадувала іншого пацієнта й інші часи.
У 1986 році у шестирічної дівчинки після операції з виправлення дефекту внутрішньошлуночкової перегородки розвинувся бактеріальний ендокардит. Щоби побороти інфекцію, лікарі інституту застосували цілий арсенал антибіотиків, із яких сьогодні їм були доступні лише два — клафоран і гентаміцин.
Доктор Володимир Подзолков, завідувач відділу вроджених серцевих захворювань, через Фармакологічний комітет добився закупівлі за валюту препарату спеціально для врятування життя цієї однієї дитини. Через сорок два дні після першої операції дівчинку прооперували вдруге. Лікарі оцінювали її шанс на виживання як один зі ста, але вона вижила. Антибіотики стримували інфекцію достатньо довго, щоби хірургія врятувала дівчинці життя.
Читать дальше