Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Скалов показав Маю кілька фотокопій колективних листів від євреїв, але Май теж відмовився їх коментувати. «Ніколи не показуйте копій історику, — сказав він. — В історії існує багато прикладів фальсифікацій». І почав читати цілу лекцію на цю тему, із численними прикладами успішних підробок, згадавши в тому числі справу Шереметьєвих, які підробили документи й стали власниками величезних маєтків у XVII столітті.

«Підробка була такою переконливою, — розповідав Май, не звертаючи уваги на Скалова, який марно намагався його перервати, — що її не могли розпізнати аж до XX століття».

«Ви підписували якісь із цих колективних листів?» — спитав нарешті Скалов, показуючи на документи.

«Це злочин?»

«Що вам відомо про шпигунство Щаранського?»

«Нічого. Я вважаю це звинувачення абсурдом».

Май дивився, як Скалов пише на документі: «Нічого». Помітивши, що той записав не всю відповідь, він наполіг на доданні слів «Я вважаю це звинувачення абсурдом», а також зауважень, які Скалов зробив щодо передання Щаранським інформації іноземним кореспондентам у сірникових коробках. Але Скалов відмовився.

Володимир Слепак знав Щаранського краще, ніж багато хто з інших відказників, але його допитували після всіх — можливо тому, що КДБ усвідомлював: добитися від нього співпраці майже неможливо, якщо перед тим не схилити до неї решту.

Слепак почав із того, що попросив слідчого Коваля сказати, в чому суть звинувачення, висунутого проти Щаранського. Коваль сказав, що його звинувачують за статтею 64 — «зрада Батьківщини».

«У статті 64 безліч параграфів, — сказав Слепак. — Наприклад, відмова повертатися з-за кордону, шпигунство, втеча з СРСР. За яким параграфом обвинувачують Щаранського?» Коваль відповів, що це таємниця слідства. «Ви маєте назвати мені конкретне звинувачення проти Щаранського, — сказав Слепак. — Бо інакше я вважатиму слідство необ’єктивним і відмовлюся свідчити».

На подив Слепака, Коваль розхвилювався. «Ми хочемо знати правду, — сказав він. — Якщо правда буде на користь Щаранського, тим краще для нього. Чому Ви не хочете допомогти Щаранському?»

«Ви можете все перекрутити, — відповів Слепак. — Я скажу щось на користь Щаранського, а Ви використаєте це проти нього».

Коваль намагався запевнити його, що КДБ провадить свої розслідування, чітко дотримуючись законності, але Слепака, якому впродовж багатьох років не давали виїхати до Ізраїлю «законно», переконати було неможливо.

«Я знаю багато прикладів, коли ваша організація відправляла безневинних людей до таборів або на смерть», — сказав він.

«То було тридцять років тому», — уточнив Коваль.

«Нічого не змінилося».

«Ви кажете — нічого не змінилося, але ж ми зараз Вас не б’ємо, не заганяємо голки під нігті».

«Багато хто з тих, що вчиняли злочини за Сталіна, тепер на свободі, їх так і не притягли до відповідальності, — сказав Слепак. — А Сталін тепер — знову герой».

«Він дуже багато зробив для країни», — зауважив Коваль.

Тоді Слепак вийняв написану ним заяву з відмовою від участі у слідстві й попросив Коваля приєднати її до справи. Коваль відмовився.

«Де ж Ваша об’єктивність? Я намагався дати свідчення на користь Щаранського, а Ви відмовились їх прийняти».

Слепак написав ще одну заяву й попросив Коваля віддати її керівнику слідчого відділу КДБ, але Коваль і її відхилив, додавши: «Якщо я відмовився взяти, то й він відмовиться». На виході Слепак спробував віддати заяву вартовому, але той теж її не взяв, пояснивши: «Я ніколи не беру жодних паперів».

Зрештою із більш ніж двохсот відказників, допитаних у справі Щаранського, жоден не дав свідчень проти нього, що було справжнім проявом спротиву. Така поведінка відказників пояснювалася тим, що вони вважали розслідування не спробою з’ясувати правду, а фарсом, призначеним надати більшої переконливості заздалегідь визначеному вердикту. Єдиним, хто справді дав важливі свідчення, був не відказник, а Роберт Тот, московський кореспондент Los Angeles Times , який прийняв це розслідування всерйоз.

Безпосередня участь Тота у слідстві почалася в четвер 11 червня 1977 року, коли його схопили співробітники КДБ на вулиці, де московський біофізик Валерій Петухов передавав йому свою статтю з парапсихології. Тота привезли до слідчого ізолятора КДБ у Лефортові й відпустили після того, як повідомили йому, що він перебуває під слідством за звинуваченням у шпигунстві й не може залишати країну. Тот завершував свою роботу в Москві й мав авіаквиток на 17 червня, тобто йому залишалося до відльоту лише шість днів.