Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

«Обід у нас о першій годині», — відповів Скалов, заскочений зненацька.

«Тоді вибачте, — сказала Кремень, — мені час поснідати». Вона дістала зі своєї сумки яблуко та бутерброд і почала їсти в присутності Скалова. Розгублений Скалов пішов із кімнати й повернувся лише за півгодини.

Коли допит відновився, він спитав у Кремень, чи знає вона Щаранського.

«На жаль, ні», — відповіла вона.

«Чому “на жаль”?» — спитав Скалов.

«Для вас він злочинець, але я його таким не вважаю».

Скалов спитав також, чи відомо Кремень, як список відказників із їхніми робочими адресами потрапив на Захід і якою була роль Щаранського у передаванні цього списку та в організації демонстрацій. Кремень сказала, що на ці запитання вона не може дати відповіді. Тоді Скалов показав їй різні клопотання, підписані нею та Щаранським, і спитав, чи вона їх підписувала. Вона відповіла ствердно.

Скалов спитав, чи бачила вона фільм «Скупники душ», показаний по радянському телебаченню. Там ішлося про радянських активістів-євреїв, у тому числі про Щаранського.

«Я бачила його, — відповіла Кремень, — і вважаю його огидним».

Вікно в кабінеті Скалов було відчинене, воно виходило на подвір’я в’язниці. Раптом Кремень почула крик. Вона спитала Скалова, що це. Він сказав, що це в іншому кабінеті йде фільм по телевізору. І додав, що коли люди не дають свідчень добровільно, вони можуть потрапити до цієї в’язниці.

«Що Ви чули від свого чоловіка про Щаранського?» — спитав Скалов.

«Я нічого не можу сказати про свого чоловіка».

«Що Ви чули про зв’язки Щаранського із ЦРУ?»

«Я не знаю Щаранського».

«Чи були Ви знайомі з першою або другою дружинами Щаранського?»

«Я думала, що в нього була лише одна дружина».

«Ви гадаєте, що після всіх Ваших клопотань дозвіл на виїзд отримає більше відказників?»

«Це не має стосунку до справи».

«Щаранський — зухвалець, — сказав Скалов. — Походжає, мов глава держави». І став тупцювати кімнатою, намагаючись зобразити ходу Щаранського.

Нарешті Скалов повернувся до свого столу й сказав: «Я вважаю, Олександр Лунц [один із перших лідерів єврейського еміграційного руху] був розумнішим за Щаранського. Лунц поїхав, а Щаранський — у в’язниці. Може, в науці Щаранський щось і тямить, але в житті він дурень».

Аркадія Мая, науковця-історика на пенсії, теж допитував майор Скалов. На людей покоління, до якого належав Май, певний психологічний тиск справляв уже сам виклик до Лефортова, звідки у 1930-х роках не повернулося багато людей.

Зранку Скалов не ставив прямих запитань щодо Щаранського, якого Май все одно знав не дуже близько. Натомість він спитав Мая про його пенсію й про те, що йому писали родичі з Ізраїлю. Май сказав, що це не стосується справи. Втім, зміст листів від його родичів, певна річ, не був таємницею для КДБ, бо вони читали всю його пошту.

Скалов від душі розсміявся.

«Навіщо всі ці запитання?» — спитав Май.

«Ми просто хочемо більше про Вас дізнатися».

Після обіду Скалов почав розпитувати Мая про діяльність Щаранського.

«Я хочу знати, в чому його звинувачують», — сказав Май.

Проте замість відповіді Скалов розпочав довгий монолог, сутність якого полягала в тому, що для успіху слідства КДБ і відказники мають співпрацювати.

«На мій погляд, — сказав Май, — це не співробітництво, а радше боротьба між Вами та мною».

«Що Ви маєте на увазі? — спитав Скалов. — Класову боротьбу?»

Май знову спитав, у чому звинувачують Щаранського.

Скалов якусь мить вагався, але зрештою сказав: «Щаранський передавав секретну інформацію західним кореспондентам».

«Яким це чином? — спитав Май. — Щаранський зустрічався з кореспондентами відкрито».

«Він передавав її у сірникових коробках».

Потім Скалов спитав Мая, що він думає про зустрічі Щаранського із конгресменами та сенаторами.

«Чому Ви мене про це питаєте? Мене там не було».

«Так, це правда, ми знаємо про всіх, хто там був», — сказав Скалов.

«Тоді чому питаєте мене?»

«Хочемо знати Вашу думку».

«Моя думка тут неважлива».

Якоїсь миті Скалов вийшов із кабінету й повернувся з кількома документами, в тому числі примірником російськомовної ізраїльської газети та деякими фотокопіями. Він спитав Мая, чи був Щаранський автором листа до цієї ізраїльської газети про побиття учасників демонстрації радянських євреїв. «Ви маєте знати, хто писав цього листа, — сказав він Маю, — бо там згадується Ваше прізвище».

«Я не буду про це говорити, бо це газетна стаття, а не документ. Крім того, моє прізвище там надруковано неправильно».