Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Минали години, й спрага ставала нестерпною. Час од часу Церн виходив із лісу, щоб оглянути місцевість — поля та асфальтоване шосе, що вело до Румунії. По шосе їхали іноземні автомобілі. Однак зрештою, під тиском голоду та спраги, він почав сумніватися в розумності того, що робив. Тепер йому вже здавалося, що це була безглузда ідея — з усіх країн обрати для перетину кордону Румунію.

Врешті-решт Церн зрозумів, що більше не зможе без води, вийшов із лісу і попрямував до найближчого села, де спитав першого ж перехожого, де можна знайти воду. Той відвів Церна до якоїсь фабрики, а там йому показали криницю, з якої він витяг відро води та, не звертаючи уваги на те, яке враження справляє, жадібно став пити, а потім кинув відро назад до криниці й пішов до шосе.

Хтось вочевидь не забарився повідомити властям про появу Церна, бо коли він стояв на шосе, то побачив, як до нього наближається «газик» із офіцером і трьома солдатами. Церн не намагався втекти, й «газик» зупинився перед ним. Прикордонники вийшли й попросили показати документи.

«Я заблукав», — сказав Церн.

«Сідайте в машину, — сказав офіцер, — щоби більше не блукати».

Церна привезли на прикордонний пост і допитували шість годин. Потім повезли до Чернівців, де він провів ніч у камері з матрацом і подушкою. Церну сказали, що такі добрі умови пояснюються тим, що тут іноді тримають іноземців.

Вранці Церна знову допитали, а потім повезли до кордону й наказали відтворити свій шлях. Конвоїри йшли за ним із собакою, і він показав їм усі місця, де зупинявся, щоби вони надалі могли перекрити цей маршрут.

На подив Церна, капітан Кучеренко, який його заарештовував, поставився до нього приязно. Він сказав, що Церн — дурень, якщо збирався перетнути румунський кордон, бо румуни просто передали б його назад. Він додав також, що люди погано ставляться до прикордонників: «КДБ нас ображає, народ налаштований скептично, але ми робимо корисну роботу».

Врешті-решт Церну пощастило. По-перше, в результаті служби в армії він мав інвалідність, а по-друге, був затриманий у прикордонній зоні, а не на кордоні. Ці факти говорили на його користь. Церна місяць протримали в спецізоляторі, замкнувши в крихітній камері разом із двадцятьма п’ятьма іншими затриманими, здебільшого п’яницями та волоцюгами, а потім відпустили, попередивши: якщо колись він знову з’явиться у прикордонній зоні, то буде звинувачений у серйозному злочині.

Коли вранці 27 жовтня 1990 року мешканці Москви прокинулися, на них чекала несподівана стаття, вміщена на перших шпальтах газети «Комсомольская правда». Незважаючи на гласність, КДБ рідко згадували в радянській пресі, але цим особливим ранком увагу кожного читача прикувала до себе світлина Каті Майорової, чорнявої дівчини двадцяти з лишком років, одягненої в бронежилет.

Стаття під назвою «Катя Майорова — міс КДБ» починалася з того, що КДБ, як і будь-яка звичайна організація, має свою королеву краси. Майорова, писав автор статті, носить свій бронежилет із «витонченою м’якістю» моделі П’єра Кардена. «Але ніщо так не підкреслює цнотливу чарівність Каті, вважають її колеги, як здатність завдати каратистського удару по голові супротивника».

Після виходу статті Девід Ремник із газети Washington Post зателефонував до прес-центру КДБ і спитав, чи можна взяти інтерв’ю у Майорової. Він очікував, що його висміють, але за кілька хвилин йому передзвонили й сказали, що можна.

«А фотоапарат взяти можна?»

«Ми на це сподіваємося».

Незабаром Ремник приїхав до однієї з будівель комплексу КДБ в середмісті Москви й зустрівся з Майоровою, яка прийшла на інтерв’ю в светрі з ангорської вовни та вузьких джинсах.

Про «внутрішню кухню» КДБ Майорова не розповіла нічого, але сказала, що любить «Бітлз», грає на гітарі й ходить на побачення не лише зі співробітниками КДБ. Вона також позувала для фото на тлі пам’ятника Дзержинському і сказала, що вчилася стріляти з пістолета, додавши: «Нам намагаються прищепити різнобічні навички».

Обрання міс КДБ було лише однією зі складових широкої кампанії зі зміни іміджу цієї організації. Її очільник Володимир Крючков став погоджуватися на інтерв’ю, в яких розповідав про себе і висловлював цікаву версію минулого цього органу. «Насильство, нелюдяність, порушення прав людини, — говорив він італійській газеті “L’Unita”, — завжди були чужими роботі нашої спецслужби». І хоча доба Брежнєва була «не кращою в нашому житті», КДБ у цей період діяв у відповідності з чинним законодавством.