Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Завершивши свою промову, Солонченко знову взяв друге звернення й знову запитав, чи підписував його Браїловський. «Я можу Вас звинуватити за статтею 64 за п’ять хвилин, — додав він. — Якщо Ви не відповідатимете на запитання, я покличу солдатів, і Вас негайно заарештують».

Однак Браїловський знову відмовився відповідати, й Солонченко почав ще один монолог, присвячений аналізу ситуації в світі.

Минали години, але Солонченко здавався невтомним зі своїми безсистемними характеристиками внутрішнього та міжнародного становища, перериваючись лише для того, щоби знову спитати Браїловського про його підпис під єврейською петицією.

«Це цілком нешкідлива петиція, і Ваш підпис під нею не означатиме нічого протиправного, — сказав Солонченко. — Я наполягаю на відповіді».

Однак Браїловський продовжував мовчати.

О восьмій вечора почало сутеніти. В житлових будинках через дорогу засвітилися вікна.

«Вікторе Львовичу, — сказав Солонченко, — Ви розумієте, і я розумію, що це безневинний документ і абсолютно безневинне запитання. Чому Ви відмовляєтеся дати на нього відповідь упродовж одинадцяти годин?»

«Я розумію, і Ви розумієте, що це цілком безневинний документ і абсолютно безневинне запитання, — сказав Браїловський. — То навіщо ж ви ставите мені це запитання впродовж одинадцяти годин?»

На другий день допитів Солонченко повторив своє попередження, що Браїловського можуть звинуватити в державній зраді, й повернувся до першого рукописного документа, що його показував попереднього дня. Він ще раз нагадав, що експерти-графологи КДБ підтвердили почерк Браїловського. Браїловський знову відмовився відповідати, й Солонченко розпочав нову промову — цього разу про трагічну долю євреїв, які залишили Радянський Союз. Він намагався довести, що євреї-емігранти є егоїстами й живуть на Заході в злиднях. Допит тривав десять годин, але Браїловський знову відмовився співпрацювати зі слідством.

Третього дня Браїловський сказав, що хоче зробити заяву. Солонченко дав йому папір, і Браїловський написав: «Я відмовляюся давати будь-які свідчення в справі Щаранського». Після цього Солонченко вийшов і невдовзі повернувся разом за старшим слідчим КДБ, який сів у крісло, тоді як Солонченко залишився стояти, витягнувшись у струнку.

Старший слідчий звернувся до Браїловського із серйозним виразом обличчя. «Ви дуже помиляєтесь, якщо думаєте, що уникнете покарання, — сказав він. — Вам дадуть кілька років колонії — можливо, не дуже багато, але ми знаємо, що Ви хворієте, а радянські колонії — це не будинки відпочинку. У Вас буде дуже мало шансів вижити. Я пропоную Вам подумати над цим два-три дні, і якщо після цього Ви знову відмовитеся давати свідчення, це вирішить Вашу долю».

Наступного разу Браїловського викликали для свідчень лише через місяць. Проте коли він постав перед Солонченком, це була вже зовсім інша людина. «Вікторе Львовичу, — сказав Солонченко, хитаючи головою нібито із сумом, — Ви зробили дуже погану річ. Ви порушили закон — закон про те, що свідок мусить давати свідчення. Вікторе Львовичу, з поваги до дисидентського руху Ви зобов’язані дати свідчення».

У Браїловського волосся стало дибки. Потім він розповідав дружині: «Я був готовий до всього, тільки не до такого». І все ж таки він відмовився давати свідчення.

Потім Браїловського викликали до Лефортова аж у листопаді. Цього разу слідчий був новий — Коваль.

«Вікторе Львовичу, — сказав Коваль, — я хочу знати, чому Ви не даєте свідчень. Можливо, попередній слідчий Вас не влаштовував? Солонченко все ж таки дуже молодий... Але поговорімо серйозно. Ви чекаєте на виїзну візу. Ми не можемо Вам її дати, поки не почуємо Ваших свідчень...»

Попри все Браїловський знову відмовився від свідчень проти Щаранського, і врешті-решт йому дозволили виїхати з СРСР.

Галину Кремень допитував майор Скалов, який розпочав із довгої промови на тему кампанії президента Картера з прав людини. Він говорив без перерви, й спочатку Кремень вставляла саркастичні зауваження, але поступово замовкла. Це був її перший допит, і мимоволі промова Скалова здалась їй цікавою.

Скалов засудив відказників, які, за його словами, намагаються шантажувати владу, і заприсягся, що їхня тактика не спрацює: «Ми не боїмося політики Картера і не збираємося робити жодних поступок відказникам на догоду Картеру».

Нарешті об 11-й годині, Кремень перервала Скалова запитанням: «Коли буде перерва на обід?»