Геннадій Єфіменко - Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»

З іншого боку, приїзд закордонних учених до України також знаходився під контролем більшовиків. Саме урядовці визначали, хто і до кого може приїхати, а хто — ні, а під час візитів коло спілкування гостей намагалися всіляко обмежити. Приїзд однієї із таких делегацій яскраво описав у своєму щоденнику Сергій Єфремов. 2 вересня 1925 р. він занотував: «Огидна метушня із „закордонною делегацією“ все ще тягнеться. Вчора її возили до Преображення, в дім одпочинку. Делегації одинадцятеро чоловіка, а „почту“ десятків з п'ять. Пансіонерам з дому відпочинку наказано було не турбувати гостей зайвими запитаннями, взагалі не розпускати язика, навіть записочки роздано з питаннями, які можна ставити. Всі інші заборонено. Потім наїзжа сарана з'їла обід, приготований для аборигенів, і на автомобілях покотила собі до Києва».

Із осені 1924 р. знову актуалізувалось бажання уряду реформувати ВУАН, бо, мовляв, вона продовжувала своє існування «в рамках традиційної чистої науки, відокремленої від проблем сучасного економічного, соціального й політичного життя». Чергові перетворення мали бути проведені під гаслом «Наука є підпорою пролетаріату в боротьбі за визволення». Втім, запропоновані згори зміни ВУАН підтримувати не збиралась і, навпаки, висунула свої вимоги до уряду, чим вчергове роздратувала своєю непоступливістю більшовицьких керманичів. У хід пішли різні методи переконання, зокрема кулуарні. На фоні начебто публічних обговорень структурних реорганізацій ВУАН на пленумах Укрнауки мали місце напівтаємні обіцянки влади сприяти тому або тому вченому в обмін на певну поступливість та підтримку вигідних Наркомосу рішень, підбурювання одних науковців проти інших, зіштовхування їх між собою. Саме так було із роздмухуванням протистояння між академіками Агатангелом Кримським та Сергієм Єфремовим з одного боку та Михайлом Грушевським і Павлом Тутковським — з іншого.

У березні 1927 р. синусоїда тиску на вчених знов пішла вгору. На політбюро ЦК директивно було ухвалено реорганізувати ВУАН впродовж наступних трьох місяців. Форсування ухвалення нового статуту з боку Наркомосу, як і раніше, наштовхувалось на опір ВУАН, що принципово не бажала міняти кількість відділів та заперечувала проти розширення загальних зборів за рахунок представників Наркомату освіти і громадських організацій.

Натомість Наркомос у червні 1927 р. нагадав про обов'язкове затвердження ним членів Академії наук (раніше ВУАН ухилялась від цього) та зажадав, аби академія надала такі списки. У листопаді до ВУАН надійшла директива про обов'язкову присутність уповноваженого Укрнауки Наркомату освіти у Києві на засіданнях президії академії та її управи. Наприкінці грудня 1927 р. на засіданні політбюро ЦК КП(б)У за участі секретаря ЦК ВКП(б) В'ячеслава Молотова були деталізовані дії Наркомосу щодо підпорядкування ВУАН. Ішлося про підтримку лояльних до більшовиків науковців та залучення їх до складу президії, відсторонення Єфремова і Кримського від керівництва Академією наук, висунення на пост президента ВУАН мікробіолога, етнічного українця Данила Заболотного, який на той час проживав у Ленінграді, та проведення перевиборів уже в січні 1928 р. Заохочувались дії Наркомосу щодо затвердження в званні членів академії лояльних науковців та, навпаки, незатвердження вчених, що висловлювали ворожі більшовикам погляди. Таємні голосування мали бути замінені відкритими. Єдиним легітимним керівним органом ВУАН визнавалась Рада ВУАН у складі затверджених Наркомосом дійсних членів ВУАН та представників Наркомосу.

У середині січня до ВУАН була надіслана сформована згідно з рішенням політбюро ЦК спеціальна комісія на чолі з головою Укрнауки Юрієм Озерським. Хоча формально її метою було начебто нейтральне «вивчення роботи» ВУАН, основне завдання комісії полягало у виявленні усіляких хиб у науковій, організаційній та господарській діяльності академії (причому за весь період її діяльності) для проведення подальшої радянізації ВУАН. Цю тенденцію, до речі, добре вловив Грушевський, який тоді ж у приватній розмові з Єфремовим зауважив, що «Російську академію починають комунізувати, а потім черга й за нами».

Наввипередки задумав грати колишній голова Укрнауки історик Матвій Яворський. На противагу ВУАН він запропонував створити другу, «радянську», Академію наук — у Харкові, і навіть знайшов прибічників цієї ідеї серед чільних академіків ВУАН. Проте його пропозиція підтримки в Наркомосі не знайшла — влада зосередилась на приведенні до бажаного їй стану ВУАН й уникала зайвих клопотів. «Що ж до нової академії, — зауважував нарком освіти УСРР М. Скрипник у січні 1928 р., — то в нас же є вже академія, і коли б ми й з нею дали якийсь лад, то й то було б добре. Двох академій наша держава не видержить. Ми повинні всі кошти і всі сили кинути на те, щоб хоч ту одну поставити на потрібну височінь та забезпечити їй можливість працювати».