Геннадій Єфіменко - Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»

Початок нового комуністичного штурму, більш відомого в історіографії як «великий перелом», традиційно датується 1929 р. і для цього є вагомі підстави. Однак позаекономічний примус у хлібозаготівлях, який свідчив про плани такого штурму, було відновлено на початку 1928 р. У липні цього ж року з України було відкликано Л. Кагановича, від'їзд якого ознаменував закінчення певного етапу в мовній політиці в Україні. Після цього керівництво нею в межах УСРР зосередилося в руках очолюваного М. Скрипником Наркомату освіти.

Курс на індустріалізацію, яка для більшовицького керівництва і була одним із символів комунізму, потребував величезних ресурсів. Єдиним їхнім джерелом було сільське господарство. Природний спротив селянства необгрунтованому збільшенню податків та адміністративним методам хлібозаготівель, які стали практикуватися з 1928 р., був цілковито передбачуваний, і до нього влада ретельно підготувалася.

Що далі просувалася індустріалізація, то більше потрібно було ресурсів. Компартійно-радянське керівництво не морочилося із пошуком шляхів отримання ресурсів, майже одразу перейшовши до апробованих у 1918—1920 рр. методів комуністичного будівництва. На селі фактично повернулася продрозкладка — влада забирала не якусь визначену частку врожаю, а стільки, скільки їй було потрібно. Зауважимо важливу деталь: з урожаїв 1929 та 1930 р. в Україні Кремль забрав непропорційно велику (у порівнянні з іншими регіонами СРСР) частку продукції. Згодом, коли нова продрозкладка вже не виконувалася, було ліквідовано залишки ринкових відносин між містом і селом. У Кремлі знову спробували повернутися до прямого продуктообміну. Пропаганда не могла зробити більшість селян прихильниками таких дій, тому в пошуках підтримки суспільства влада робила акцент на інших аспектах.

Одним із засобів, який мав послабити антибільшовицький спротив в Україні в добу другого комуністичного штурму, було посилення українізації у 1928—1932 рр. Ця сфера, як ми вже згадали вище, опинилася в руках М. Скрипника. Він був прихильником окремішності української мови та культури і всіляко відстоював свою точку зору. Зокрема, він вважав, що вплив політики на мовознавство має бути мінімальним. Завдяки цьому мовознавчі студії в Україні могли розвиватися автономно. З іншого боку, Наркомат освіти для компартійно-радянської номенклатури не був таким дороговказом, як генеральний секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович, тому в її середовищі після зміни Л. Кагановича на добре відомого в Україні С. Косіора, дещо зменшилося використання української мови.

На національну політику Кремля в Україні мали вплив і міжнародні чинники. На той час ще не згасли, а з початком світової економічної кризи 1929 р. навіть посилилися сподівання на «світову революцію». Комунізм здавався ближчим, аніж це було на початку непу. На подальшу експансію комуністичного режиму орієнтувалася і мовна політика Кремля, який намагався підкреслити свою відмову від русифікаційної політики царизму. Для цього в СРСР тривалий час впроваджувалася латинізація мов. Протягом 1923—1935 рр. (переважна більшість — 1929—1932 рр.) на латинській основі було створено писемність для 31 народу, що не мав її до цього часу, перекладено 23 мови з арабською основою та 7 з інших. Латинізація навіть стосувалася низки мов, які раніше отримали алфавіти на кириличній основі. Один із керівників ділянки мовознавства в СРСР професор Микола Яковлєв наголошував: «При обговоренні питання латинізації східні національності свідомо обрали латинську абетку як таку, що не має у своїй історії якого-небудь присмаку русифікаторської політики та насильницької місіонерської діяльності».

Латинізація відбувалася і на території України. Приміром, 29 січня 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У затвердило рішення про переведення молдавської абетки на латиницю, а 20 лютого 1932 р. було ухвалено постанову ВУЦВК про повний перехід на латинізовану абетку усіх випадків «писаного і друкованого вживання тюрксько-татарських мов». Втім, мовна політика щодо національних меншин в Україні мало впливала на мовну українізацію, там головну роль відігравали інші чинники.