Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Правда, при цьому у зв'язку з фінансовими труднощами просив Москву виділити хоч якісь кошти на проведення планованої масової евакуації населення (цілими селищами) й відшкодування збитків. Грошей вони так і не отримали. Згідно з поясненням, даним Молотовом 28 квітня, Естонія «не бере участі в наших витратах по військовому будівництву, незважаючи на пакт про взаємодопомогу», але повинна заплатити за те, що «уникла можливості бути залученою у війну». А тим часом обстановка сьогодні «більш тривожна», ніж восени минулого року, перше місце повинні займати стратегічні інтереси, вони у нас - обопільні, а не тільки радянські.

Згідно з постановою, підписаною генералом Лайдонером, у містах, розташованих поблизу радянських баз, приїжджі громадяни могли перебувати не більше трьох днів або брати дозвіл у поліції. Ті, що не мали дозволу, в тому числі й місцеві жителі, підлягали примусовому висланню. Фактичній цензурі піддавалася преса.

Про тенденції до умертвіння внутрішнього політичного життя й нерадісні прогнози писала 27 квітня талліннська газета: «Поняттю нейтралітету саме в останній момент намагаються надати небачене досі наповнення. Якщо раніше зобов'язання з нейтралітету головним чином поширювалися на офіційні акти й дії державної влади, причому під покривом державного суверенітету в громадян залишалися широкі можливості неспотворено висловлювати особисті переконання та як і раніше без перешкод жити своїм життям у всіх сферах, тепер у воюючих державах прагнуть виокремити з особистого та громадського життя «позицію», яка кваліфікується як сумісна чи несумісна з курсом нейтралітету, що офіційно проводить держава. Особливо намагаються таку «позицію» вичитувати з газет, не тільки з їх змісту, але також з розмірів шрифту, довжини рядків і способу розташування статей.У результаті цього між державами вже виникли непорозуміння, але зрозуміло, що при поглибленні такої тенденції суверенність малих нейтральних держав через постійні втручання може перетворитися на чисту ілюзію».

Тобто прибалти при вигляді своїх «захисників» зобов'язані були зображати радість, преса - працювати в дусі «Правди» й «Известий»:

«Преса поступово все більше переходить від коментування подій до їх реєстрації, причому правда і брехня (що особливо процвітає під час війни) постають в нероздільній суміші, і з цієї причини в широких верствах пропадає довіра до того, що видається за відображення реальності, і втрачається здатність оцінювати події. Співпереживання подіям у зовнішньому світі слабшає, інтерес до політики та політичної думки згасає. Підприємливість і бадьорість оголошуються злом, байдужість - чеснотою. Зовнішня політика стає «пріоритетом», при тому, що всякі зовнішньополітичні переживання відсутні. «Пріоритет зовнішньої політики» виявляється лише в позиції негативізму, яка поступово розповсюджується на внутрішньополітичні заяви, що означає насильницьке зміцнення пасивності… А свобода політичної діяльності, незалежність і є те, чим, по суті, незалежна держава відрізняється від напівнезалежної, перевершуючи за значенням зовнішні атрибути влади. Дійшовши до стадії політичної байдужості та втративши випереджальну події рушійну силу, суспільство зможе лише за інерцією волочитися вперед, не реагуючи навіть і тоді, коли настане момент, можливо, вирішальний для його існування. Пасивне суспільство є підходящою ареною і для всякого роду чужих підступів».

До чого ж актуально!

У травні, в ході переговорів з приводу укладання угоди про відведення земельних ділянок під будівництво радянських військових об'єктів, естонська делегація з подивом дізналася, що Червона Армія оселилася у них назавжди. Генерал А. Траксмаа писав міністрові закордонних справ: «Ми сподівалися, що корпус, відповідно до конфіденційного протоколу, призначений тільки на час війни і що після війни він покине територію Естонії, в зв'язку з чим всі райони його дислокації, споруди та аеродроми були тимчасовими. Ілюзії розвіялися під час розмови з Молотовом 11 травня, коли він висловив у прямому сенсі здивування з приводу того, що ми у своїй пропозиції взагалі робимо розходження між наземними військами й морськими збройними силами - в сенсі тривалості їх розміщення. «Параграф 3 Пакту ясно передбачає, що наземні й повітряні війська залишаються в Естонії на весь час дії Пакту. Конфіденційний протокол передбачає їх кількість тільки в розмірі 25 тисяч. Ми визнаємо, що це тільки на час війни. Після війни ми домовимося з естонським урядом про нову кількість.Але для нас важливо, щоб місця, де ми будемо будувати, були б визначені на весь час дії Пакту (тобто на 10 років). Ці споруди обійдуться нам дорого - неможливо, щоб після війни ми повинні були б їх залишити і перейти кудись в інше місце». Питання відчуження землі у мешканців, проблеми їх масового виселення та працевлаштування В'ячеслава Михайловича зовсім не хвилювали, радянський нарком не бачив тут жодної проблеми: землю треба просто націоналізувати, й тоді у держави замість витрат по компенсації буде чистий прибуток; безробітних наймемо на будівництво військових баз; виселені жителі - потерплять: «Це важливо у військовому відношенні, і все інше має бути принесене цьому в жертву. У своїй країні в таких випадках ми вимагаємо набагато більших закритих територій і набагато більш суворого порядку».