Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

І що? Угода була підписана покірливо естонською делегацією 15 травня, бо, як писав Рей, «єдине, що ми при цьому можемо зробити, це «врятувати, що можна врятувати». А що неможливо «врятувати», з тим треба примиритися як з неминучістю».

«Естонська влада, - доповідав посланець Італії в Естонії, - подібно до литовської, веде себе поступливо й налаштована примирливо. Постійна турбота естонського уряду - уникнути будь-якого приводу для радянського втручання».

Американський посол у Радянському Союзі Л.A. Штейнгардт, що зробив шестиденну поїздку через дві республіки, відзначав: «…радянський вплив у Латвії та Естонії вже дуже великий і безперервно зростає. Латиші та естонці в більшості своїй відчувають, що радянські збройні сили, представники яких усюди, особливо на залізничних станціях, впадають у вічі, утворюють в дійсності окупаційну армію».

До літа 1940 року в Прибалтиці розміщувалися такі радянські війська.

В Естонії знаходилося управління 65-го особливого стрілецького корпусу, 123-й окремий батальйон зв'язку, 11-й корпусний зенітний артдивізіон, 16-а стрілецька дивізія, 18-а легка танкова бригада, 5-й мотомеханізованих загін, 414-й, 415-й автотранспортні батальйони, Особлива група ВПС у складі 35-го, 52-го середньобомбардувальних, 7-го, 53-го далекобомбардувальних, 15-го, 38-го винищувальних авіаполків та інші частини.

У Латвії були розгорнуті управління 2-го особливого корпусу, 10-й окремий батальйон зв'язку, 86-й корпусний зенітний артдивізіон, 67-а стрілецька дивізія, 6-а легка танкова бригада, 10-й танковий полк, 18-а авіабригада в складі 31-го середньобомбардувального, 21-го і 148-го винищувальних авіаполків, 640-й автотранспортний батальйон та інші частини.

У Литві розташовувалось управління 16-го особливого стрілецького корпусу, 46-а окрема рота зв'язку, 19-й корпусний зенітний артдивізіон, 5-а стрілецька дивізія, 2-а легка танкова бригада, 54-й середньобомбардувальний і 10-й винищувальний окремі авіаполки, 641-й автотранспортний батальйон.

Загалом радянське угрупування, яке «охороняло» бази в Прибалтиці, налічувало 66946 осіб, 1630 гармат і мінометів, 1065 танків, 150 бронеавтомобілів, 5579 автомашин і 526 літаків, за чисельністю особового складу трохи поступаючись, а за кількістю бойової техніки абсолютно перевершуючи збройні сили «господарів». Як ми тепер знаємо, гарнізони військово-морських баз, берегових батарей і батальйони «організованих по-військовому робітників» - тисячі командирів і червонофлотців - у цю кількість не входять. Наприклад, стояли в Таллінні та Лібаві крейсер «Кіров», лідер і п'ять ескадрених міноносців з 180-мм і 130-мм гарматами і загальною чисельністю екіпажів більше 2 тисяч осіб.

Крім того, Червона Армія не забарилася приступити «до інших заходів». Згідно з наказом маршала Тимошенка від 3 червня 1940 року, війська, розміщені на території Прибалтики, з 5 червня були виключені зі складу своїх округів і перейшли в безпосереднє підпорядкування наркома оборони. Того ж дня вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР, згідно з яким «у зв'язку зі складною міжнародною обстановкою» пропонувалося «затримати в рядах Червоної Армії червоноармійців 3-го року служби до 1 січня 1940 року і «до особливого розпорядження призваний… командний і начальницький склад запасу».

4-7 червня війська Ленінградського, Калінінського та Білоруського особливих округів були підняті по тривозі й під виглядом навчань почали висунення до кордонів прибалтійських держав. Одночасно в стан бойової готовності були приведені радянські гарнізони в Прибалтиці. 8 червня командарм 2-го рангу Локтіонов отримав наказ підготувати дислоковані в Прибалтиці радянські авіаційні частини до можливих бойових дій, посилити охорону аеродромів і підготувати їх до оборони та прийому посадочних десантів. Авіаполки повинні були бути готові до дій по аеродромах і військах противника і до перегрупування на більш захищені радянськими військами аеродроми.

Увечері 8 червня в місті Ліда відбулася таємна нарада командного складу піднятих по тривозі військ Білоруського округу, на якому заступник командувача генерал-лейтенант Ф.І. Кузнецов проінформував присутніх про «можливі дії проти Литви». Там же 11 червня пройшла ще одна нарада за участю генерал-полковника Д. Г. Павлова, який змінив М. П. Ковальова на посту командувача військ БОВО. Він виклав план бойових дій і завдання військ, які повинні були нанести стрімку поразку литовській армії, не допустити її відходу в Східну Пруссію і за три-чотири дні зайняти Литву; а також продиктував командирам власні вказівки, на кшталт: «влада в містах і прилеглих до них місцевостях переходить до начальників гарнізонів, перші слова в їх наказах: «Здати зброю»; за удар у спину розстрілювати на місці; тих, що відзначилися, нагороджувати негайно» та інше.