Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Друкарні штампували військові розмовники для «визволителів» з необхідним мінімумом спілкування: «Руки вгору!», «Здавайся!», «Ви кажете неправду!», «Якщо будеш шуміти, уб'ю!»

Тим часом тривав безпрецедентний політичний тиск на Литву. 7 червня в Москву «за викликом» прибув прем'єр-міністр А. Меркіс. У ході переговорів Молотов звинуватив литовський уряд у нелояльному ставленні до СРСР, що виражалось у викраданнях червоноармійців та інших провокаціях, затягуванні розслідування, арештах литовського персоналу обслуги в радянських гарнізонах, частих і підозрілих збіговиськах членів воєнізованих організацій. Будь-які виправдання та заперечення відкидалися В'ячеславом Михайловичем апріорі. Пропозиція Меркіса для уникнення нових проблем створити режим повної ізоляції радянських військ від населення була відкинута Молотовом, що запропонував литовській стороні самій визначити міру покарання за свою ворожу поведінку. Одночасно радянське керівництво підкреслено лояльно вело себе стосовно Естонії та Латвії. Так, з Таллінном 8 червня було підписано угоду про загальні адміністративні умови перебування радянських військ.

В ході наступної розмови, що відбулася 9 червня, Молотов перейшов до питань зовнішньої політики й теми Балтійської Антанти, охарактеризувавши її як військовий союз трьох країн, приховуваний від СРСР. Заперечення Меркіса, засновані на відсутності будь-яких доказів, відводилися Молотовом, який вважав, що це не юридичне, а політичне питання, яке потребує відповіді. З точки зору протоколу, поки що все «відбувалося в дуже ввічливій формі». 10 червня в Москву прибув міністр закордонних справ Урбшис, який також прийняв участь у переговорах. Пропозиції литовської сторони домовитись і врегулювати інцидент виявилися марними. Москва вже сама «визначила міру покарання», зажадавши від Вільнюса піддати суду міністра внутрішніх справ К. Скучаса і начальника політичної поліції А. Повілайтіса, негайно сформувати в Литві уряд, запопадливий перед Кремлем, «уряд, який був би здатний і готовий забезпечити чесне проведення в життя радянсько-литовського договору про взаємодопомогу і рішуче приборкання ворогів Договору». І «дрібниця» - негайно забезпечити вільний пропуск на територію країни Червоної Армії для зайняття найважливіших центрів Литви.

12 червня радянське повпредство в Литві повідомило, що литовська комісія саботує вивчення діяльності «охранки». 14 червня Молотов повідомив повпредів СРСР у Фінляндії, Естонії, Латвії та Литві про ставлення до Балтійської Антанти, яка «має на ділі антирадянський характер» і є «порушенням пактів, якими заборонено участь у ворожих Договірним сторонам коаліціях», а заступник наркома В. Г. Деканозов того ж дня прийняв Урбшиса, який, повідомивши про відставку Скучаса і Повілайтіса, знову заперечував причетність литовських органів до зникнення радянських солдатів і антирадянський характер Балтійської Антанти.

Але час відмовок вже скінчився, Червона Армія, начистивши багнети і випуцувавши гармати, доповіла про свою повну готовність «принести щастя литовцям» та іншим балтам.

Вночі на 15 червня Молотов висунув Урбшису ультиматум: СРСР негайно вводить у республіку додаткові війська й вимагає зміни уряду. Уряд Радянського Союзу - пролитовський, жартував Молотов, і ми хочемо, щоб литовський уряд було прорадянським: «Далі тов. Молотов підкреслює, що вищезазначена заява Радянського уряду невідкладна, і якщо його вимоги не будуть прийняті в термін, то в Литву будуть введені радянські війська, і негайно… Тов. Молотов підкреслює, що потрібна така зміна кабінету, яка привела б до утворення прорадянського уряду в Литві… Урбшис каже, що він не бачить статті, на підставі якої можна було б віддати під суд міністра внутрішніх справ Скучаса і начальника політичної поліції Повілайтіса. Запитує, як бути? Тов. Молотов каже, що перш за все потрібно їх заарештувати й віддати під суд, а статті знайдуться. Та й радянські юристи можуть допомогти в цьому, вивчивши литовський кодекс…»

Роз'яснивши, що передбачається додатково ввести 3-4 корпуси (9-12 дивізій) в усі важливі пункти Литви, Молотов пообіцяв, що при наявності «правильного» уряду радянські війська не будуть ні в що втручатись і взагалі захід цей - тимчасовий. Але якщо вимоги не будуть прийняті, війська все одно увійдуть.

Термін ультиматуму закінчувався о 10 годині 15 червня.

Президент Литви А. Сметона наполягав на вчиненні опору й відведенні литовських військ у Східну Прусію, але генерал Віткаускас його не підтримав. Надії на Німеччину, за повідомленням посланця в Берліні, відпадали. «Литовська держава, - повідомляв у канцелярію імперського МЗС завідувач референтурою Грундхерр, - можна бути впевненим, до самих останніх днів не була, ймовірно, до кінця впевнена в тому, чи повністю ми політично незацікавлені в Литві чи ні, і в багатьох колах, як, наприклад, при литовському посланцю тут, ймовірно, була жива якась надія на те, що Німеччина в разі подальших російських домагань замовить за Литву слівце в Москві, хоча, звичайно ж, з нашого боку не було дано приводу для подібних припущень».