Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Введення військ (2 корпуси в Латвію і 2-3 корпуси в Естонію) Молотов знову представив як тимчасовий захід. У разі згоди нові уряди будуть сформовані за участю радянських представників у Ризі та Таллінні. Рей спробував звернути увагу на загальновідомий всім сторонам факт, що Балтійський союз між Естонією, Латвією і Литвою, укладений 12 вересня 1934 року, мав на увазі лише співпрацю в зовнішній політиці і при підписанні договорів восени 1939 року ніяких заперечень у радянського керівництва не викликав. Він просив пом'якшити умови ультиматуму, оскільки «естонська охранка» нікого не викрадала. Молотов не став обговорювати ці дурниці.

Ультиматум вручений, десять годин вам на роздуми. Як висловився відомий літературний персонаж: «Ти винен вже в тому, що хочеться мені їсти».

Гарненько подумавши, президент Ульманіс звернувся до німецького посланця фон Котце з проханням дозволити латиському уряду й армії евакуюватись у Східну Прусію, але отримав відмову.

Увечері 16 червня Коциньш і Рей знову відвідали Молотова та повідомили про згоду урядів, що йдуть у відставку, задовільнити радянські вимоги. Точніше, спочатку вони «задовільнили», а потім пішли у відставку. Сторони також погодили кандидатури військових представників для вирішення практичних питань.

О першій годині ночі 17 червня Молотов повідомив Рея про час і місця переходу кордону радянськими військами і про те, що в Таллінн буде відряджений A.О. Жданов. Щоб уникнути непорозумінь, естонська влада повинна негайно віддати наказ «військам і населенню не перешкоджати просуванню радянських військ на територію Естонії». Потім В'ячеслав Михайлович довів до Коциньша, що Червона Армія перейде кордон о 5 ранку, а в районі Ново-Олександрівськ і Йонішкіс - о 8 годині ранку.

Поки йшли дипломатичні переговори, війська 11-ї та 3-ї армій завершили зосередження і до ранку 15 вересня завмерли в очікуванні сигналу на початок вторгнення. А подекуди й почали. «О 3 годині 30 хвилин 15 червня начальник винищувальної групи від 14-ї застави 10-го прикордонного загону лейтенант Комісаров самовільно перейшов радянсько-латвійський кордон, розгромив і спалив латвійський пост Масленки і, захопивши 5 прикордонників, 6 чоловіків, 5 жінок та 1 дитину, повернувся на нашу територію. На ділянці цієї ж застави начальник 2-ї винищувальної групи політрук Бейко, почувши стрілянину й вибухи гранат, також перейшов кордон у Латвію і зробив напад на латвійський пост Бланти та, захопивши 1 сержанта, чотирьох прикордонників і п'ять дітей, повернувся на нашу територію… Захоплені на латвійських постах знаходяться на нашій території».

Нерви, знаєте. А скільки «рушниць» висіло «на стіні». Всі знемагали від нетерпіння: коли ж нас в бій пошле товариш Сталін?

Проте о 7 годині ранку виданий наказ командувача БОВО, який призупинив проведення операції. Через годину на станції Гудогай почалися переговори генерала Віткаускаса і генерала Павлова, що завершилися до вечора підписанням «Угоди про додаткове розміщення військ Червоної Армії», в якій були вказані 11 районів тимчасової дислокації військ, порядок перевезень залізницею, найму робочої сили, закупівель фуражу в Литві для радянських військ.

Перебуваючи в Мінську, товариш Мехліс скасував попередню директиву й видав нову. Тепер основою політроботи мало стати повідомлення ТАРС з радянським ультиматумом; потрібно домогтися політичного підйому і схвалення особовим складом мудрої сталінської зовнішньої політики і всіх заходів, спрямованих «для забезпечення наших західних і північно-західних кордонів». Слід було роз'яснювати, що згода литовського уряду на введення військ не вирішує всіх проблем, існують антирадянські елементи, які озброєні й вичікують. Тому необхідно проявляти пильність і дотримуватися військової дисципліни, за порушення якої слід карати за законами військового часу. Політорганам слід забезпечити добре ставлення населення до частин Червоної Армії, які, «вступаючи в Литву, виконують історичні завдання нашої соціалістичної батьківщини. Ми забезпечуємо безпеку радянських північно-західних кордонів, виходимо на вигідний стратегічний рубіж, який дозволить народам Радянського Союзу продовжувати свою мирну працю, охороняючи першу в світі соціалістичну державу робітників і селян від усяких любителів чужого добра». В розмовах з особовим складом було потрібно роз'яснювати безсмертну ленінську тезу про те, що « будь-яка війна, яку веде держава робітників і селян, є війною справедливою, війною визвольною».