Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Переговори ще тривали, а війська Білоруського округу вже отримали бойовий наказ № 2, яким встановлювалися час і місця переходу кордону Литви, що розпочався о 15 годині 15 червня. 16-й особливий стрілецький корпус повинен був зайняти Каунас і прилеглі мости й утримувати їх до підходу основних сил 11-ї армії, в авангарді якої пересувався 6-й кавалерійський корпус Єременка. Незважаючи на наказ генерала Віткаускаса про лояльне ставлення до радянських частин, при переході кордону радянськими військами були окремі сутички з литовськими військовослужбовцями. Не встигаючи засвоювати мінливі політичні установки, червоноармійці без затій роззброювали супротивника і брали його в полон. Начальство потім розбереться. Розвідгрупа 185-ї стрілецької дивізії, перейшовши кордон, захопила литовську заставу, зарубавши при цьому одного солдата.

Єременко, однак, вважав за краще згадувати про букети й усмішки: «Населення дуже тепло зустрічало наших бійців. Незважаючи на злісну пропаганду, яку вела кліка Сметони проти Радянського Союзу й Червоної Армії, всюди, починаючи від кордону, ми бачили радісні обличчя, чули вітання. Це означало, що трудовий народ розумів хід подій. Наші бійці, відчуваючи це, тримали себе гідно і тепло відповідали на вітання трудящих. Через м. Каунас корпус пройшов у парадній кубано-терській і донській козацькій формі. Гарний зовнішній вигляд і відмінна підготовка воїнів 6-го кавалерійського корпусу викликали захоплення жителів Каунаса. Навіть деякі військові аташе іноземних держав, які були тоді в Каунасі, не могли не висловитися похвально про радянську кавалерію й танкові частини. Їх вразила висока організованість і дисципліна радянської кінноти й танкових частин. Наступного дня о 20.00 я був уже в Шауляї…»

За два дні червоні полки зайняли більшу частину території Литви. Президент Сметона разом зі своєю «клікою», не чекаючи, коли за ним прийдуть, втік до сусідньої Німеччини. Так вчинили не тільки члени литовського уряду, вищі військові чини й дипломати, а й цілі військові підрозділи литовської армії, які нелегально переходили німецько-литовський кордон і здавалися німцям.

Прибалтійська кампанія (червень 1940 р.)

16 червня радянські війська отримали завдання вступити на територію Естонії та Латвії. О 9 годині 17 червня військові уповноважені сторін генерал Лайдонер і Мерецков зустрілись у Нарві, а генерал Павлов і полковник Удентиньш на станції Йонішкіс. Переговори завершилися підписанням угод про введення додаткових контингентів військ, в яких були вказані місця тимчасової дислокації (9 дивізій у Латвії та 12 дивізій в Естонії) й обумовлювалися господарські питання.

Розгорнуті на кордоні війська 8-ї армії перебудувалися в похідно-парадні колони й, отримавши завдання зайняти найважливіші пункти, почали просування в Естонію та північно-східні райони Латвії. Частини 65-го особливого стрілецького корпусу разом з десантом Балтійського флоту зайняли Таллінн. Десантна операція в Ґайжюнай була скасована, і 720 десантників зі складу 214-ї повітряно-десантної бригади на 63 літаках ТБ-3 були перекинуті на аеродром Шауляя. Їх надали 2-й і 27-й танковим бригадам 3-ї армії, які зосередилися на кінець дня в районі Йонішкіс. Того ж дня 17 червня до 13 години танкові бригади й частини 121-ї та 126-ї стрілецьких дивізій увійшли в Ригу. Решта частини 3-ї армії зайняли південно-східні, а частини 2-го ОСК західні райони Латвії. В наступні дні Червона Армія продовжувала окупацію Прибалтики, яка в основному завершилась до 21 червня 1940 року.

Незважаючи на мирне просування, радянські війська мали втрати, які, за неповними даними, склали 58 осіб убитими (самогубств - 15, загинуло - 28, потонуло - 15) і 158 осіб пораненими.

З 21 червня управління 8-ї армії розмістилося в Тарту, 3-ї армії - в Ризі, 11-ї армії - в Каунасі. На командирів корпусів була покладена відповідальність за порядок, збереження військових об'єктів, взаємовідносини зі збройними силами республік, але їм заборонялося втручатися в політичне життя. Військам було наказано «в розмовах з населенням і місцевою владою… поважати самостійність литовської держави й пояснювати, що Червона Армія виконує лише мирний договір про взаємодопомогу».

Формально прибалтійські республіки продовжували залишатися «незалежними», хоча вже 17 червня нарком оборони Тимошенко направив Сталіну й Молотову доповідну записку з планом «організаційних заходів» на найближчий час: