Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

17-21 червня за допомогою радянських емісарів (у радянських же посольствах) у трьох республіках були сформовані «народні», або, за молотовським визначенням, «чесні» уряди: в Литві - на чолі з «видатним антифашистом» Ю. Палецкісом, у Латвії - на чолі з «прогресивним діячем» професором А. Кірхенштейнсом, в Естонії - теж з «прогресивним» письменником І. Варесом.

Як вони створювалися, можна дізнатися зі спогадів естонського комуніста Максима Унта, що отримав портфель міністра внутрішніх справ (ось вже хто дійсно був радянським агентом з 1932 року): «Ввечері 18 червня зустрівся з тов. Бочкарьовом, який запитав мене, чи згоден я бути міністром внутрішніх справ. Я сказав, що якщо мені довіряють, то я візьму це завдання на себе. 19 червня зустрічався з тов. Ждановом двічі, та крім цього, з тов. Бочкарьовом. 20 червня були дві зустрічі з тов. Ждановом, а також з тов. Бочкарьовом і ввечері того ж 20 червня тов. Жданов доручив мені організувати протягом ночі мітинг і демонстрацію 21 червня… Вночі всі приготування були проведені як в Таллінні, так і в провінції, і 21 червня треба було встановити владу, що й було мною зроблено… З цього часу я працюю над дорученнями, які на мене поклала партія».

Владу брали не аби як, а «революційно».

Звернемо увагу, що спеціальною постановою головнокомандувача збройних сил Естонії від 18 червня під загрозою покарання були заборонені до 1 липня « будь-якіпублічні й відкриті збори, скупчення народу, сходки, походи і маніфестації, а також обговорення та прийняття на них різних рішень і резолюцій», крім тих, які організовуються « урядовою владою» під охороною місцевої поліції. Однак прибулий 19 червня Жданов зауважив «підступ», який заважає трудящим проявляти ініціативу, і тут же генерала підправили: «Треба твердо сказати естонцям, щоб вони не заважали населенню демонструвати свої гарні почуття до СРСР і Червоної Армії. При цьому натякнути, що в разі стрільби в демонстрантів радянські війська візьмуть демонстрантів під свій захист».

Як розповідав Г. Мяе, пізно ввечері 20 червня до міністра внутрішніх справ прийшов «якийсь російський комісар» і зажадав виписати дозвіл провести на площі Свободи демонстрацію: «Юріма пояснив, що проведення усіляких зборів заборонено наказом головнокомандувача, тому він такого дозволу дати не може, і це може зробити тільки головнокомандувач. Комісар сказав, мовляв, сідайте за стіл і зараз же пишіть потрібний дозвіл, «інакше я вас арештую». І міністр внутрішніх справ нашої незалежної держави не відправив росіянина ні до його посла через міністра закордонних справ, ні до головнокомандувача або президента, а сів за стіл і написав протизаконний дозвіл. Становище було цілком зрозумілим, якщо російський комісар у мундирі, не знімаючи кашкета, міг погрожувати арештом».

Одночасно для захоплення арсеналу, державного радіомовлення та ряду інших установ якісь невідомі, які влаштувалися за всім відомою адресою: вулиця Пярнуська, 41, «постачали зброєю» робітників-дружинників.

21 червня відбулася «потужна маніфестація» трудящих на площі Свободи з червоними прапорами й гаслами на кшталт: «Ми вимагаємо утворення уряду, який чесно буде дотримуватися укладеного з Радянським Союзом договору!» і «Усунути уряд, що провокує війну проти Радянського Союзу!» Повпред Нікітін доповідав, що зібралося понад 4000 осіб. Покази очевидців малюють дещо іншу картинку: «Площа Свободи була порожня, тільки ззаду, десь біля церкви Яані стояв автомобіль і біля нього - сотня-друга людей. На дасі автомобіля якийсь чоловік розмахував червоним прапором і виголошував промову. Ми озирнулися. Раптово оратор зліз із даху автомобіля й туди заліз російський офіцер у формі. Пугк здригнувся і сказав, що тепер справа серйозна, раз Червона Армія втручається відкрито… Вся вистава справляла досить убоге враження».

Далі, виконавши «Інтернаціонал», демонстранти, розділившись на групи й супроводжувані радянськими автомобілями, попрямували до будівлі в'язниці, де були звільнені політичні в'язні режиму чисельністю 27 осіб, і до президентського палацу. Костянтин Пятс, вийшовши на балкон, мовчки вислухав скандовані внизу гасла, особливо гарно звучало: «Хай живе Сталін!» - і підписав заготовлені під диктовку Жданова укази, «вже ввечері народ довго обговорював повідомлення про утворення нового уряду».

Все! Буржуї спеклися: «Міністр закордонних справ Пійп сидів у кутку Білого залу і плакав. Наш начальник, міністр без портфеля Антс Ойдермаа дивився з вікна на процесію й казав мені і Раудму: «Хлопці, справа в ж…! Це кінець!»