Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

До перекидання «свіжих сил» на західний кордон приступили, ледь підписавши мир з фінами. Термін демобілізації призваних із запасу бійців і командирів був відсунутий майже на півроку. До кінця червня СРСР міг виставити проти «загниваючої буржуазії» 84 стрілецькі та 13 кавалерійських і механізованих дивізій, підкріплених 17 танковими бригадами. Вермахт біля радянських рубежів мав на той момент 12 піхотних дивізій, здебільшого ландверних.

Готуючись до війни з Німеччиною, радянське керівництво прагнуло остаточно зміцнитися в стратегічно важливому регіоні на кордоні Східної Пруссії, усунути найменшу можливість антирадянських дій прибалтійських країн, а заодно й розширити зону «соціалізму», звільнивши трудящих Прибалтики від капіталістичного гніту. Обстановка в Європі й заповітна Мета диктували необхідність приєднання Прибалтики до СРСР. Роздуми про те, ніби Радянський Союз прагнув запобігти перетворенню країн Прибалтики в німецький плацдарм, - не відповідна фактам балаканина - «вуаль… вуаль…». Сталіну самому потрібні були висунуті далеко на захід плацдарми.

11 травня, буквально наступного дня після початку німецького наступу, Москва зажадала від керівництва прибалтійських країн форсувати переговори про розширення радянської військової присутності. Слідом за цим в «Известиях» була опублікована передовиця, що оспівує право сильного: «Останні події ще раз підтвердили, що «нейтралітет» малих країн, за якими немає реальної сили, здатної забезпечити цей нейтралітет, - є не чим іншим, як фантазією. Таким чином, шанси малих країн, які бажають залишатися нейтральними й незалежними, різко скорочуються та зводяться до мінімуму. Всілякі міркування про правомірність чи неправомірність дій стосовно малих країн, коли великі імперіалістичні держави ведуть війну не на життя, а на смерть, можуть видаватись тільки наївними».

На подив усього світу, в тому числі й німецьких генералів, і крайнє розчарування радянського лідера, доля французької кампанії була вирішена протягом двох тижнів. Уранці 14 червня німецькі війська вступили у «відкрите місто» Париж. Товариш Сталін, дізнавшись про це, матірно вилаявся і, не забувши відправити вітальну телеграму, вирішив підготуватися більш ґрунтовно.

Але немає лиха без добра: Франція була переможена, відпали причини для загравання з Англією. Зайнятість Німеччини на Заході дозволяла остаточно вирішити прибалтійську проблему. Можна було безперешкодно викидати «господарів з квартири», причому, як показав час, не тільки в переносному, але і в буквальному сенсі. Слідом за окупацією, хай і «добровільною» (хоча П. А. Судоплатов стверджував, що всі підписанти з того боку були платними агентами НКВС і вся історія з договорами - суть таємна операція зовнішньої розвідки), готувалася анексія. Вона була запланована ще в момент підписання радянсько-німецького пакту про ненапад, але, погоджуючись на розподіл «сфер інтересів», Гітлер і чути не хотів про більшовизацію цих самих «сфер». І Москва зробила вибір на користь багатоходової комбінації. Генерал П. А. Судоплатов, згадуючи проведену в жовтні 1939 року нараду з керівниками розвідки, писав: «Відкриваючи нараду, Молотов заявив: «Ми маємо угоду з Німеччиною про те, що Прибалтика розглядається як регіон найбільш важливих інтересів Радянського Союзу. Ясно, однак, що, хоча німецька влада визнає це в принципі, вона ніколи не погодиться на жодні «кардинальні соціальні перетворення», які змінили б статус цих держав, їх входження до складу Радянського Союзу. Більш того, радянське керівництво вважає, що найкращий спосіб захистити інтереси СРСР у Прибалтиці та створити там надійний кордон - це допомогти робітничому руху повалити маріонеткові режими». З цієї заяви стало зрозумілим, як саме ми тлумачили угоди з Гітлером… Самовпевнена, зухвала постановка питання відбивала те нове мислення, яке демонстрували Сталін, Молотов і Берія після підписання пакту, який явно додав їм віри у власні можливості».

Те, що Прибалтика фактично окупована, для всього світу було так же зрозумілим, «як проста гама», і вели себе посли окупованих країн абсолютно однаково. 17 травня Молотов зустрівся з посланцем Королівства Данія та «поставив йому запитання»: як ідуть справи в Данії? На що пан Л. Больт-Йоргенсен безтурботно, зовсім у дусі Рея або Мунтерса, відповідав, що становище в Данії нормальне і спокійне: «Данія окупована Німеччиною, і її становище можна порівняти зі становищем Естонії, Латвії та Литви. Уряд керує цілком незалежно. Всі суттєві питання обговорюються Міністерством закордонних справ з Міністерством закордонних справ Німеччини. Данія не має жодних підстав скаржитися. Всі відомості, поширювані англійськими радіостанціями про те, що в Данії погано, є помилковими».