Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Фіни регулярно направляли естонському уряду ноти протесту у зв'язку з діями, несумісними зі статусом нейтральної держави: «Радянські військові кораблі більш-менш регулярно зупиняються в Таллінні - місті, яке не було призначене для військової бази… Отже, практиковані Естонією дії є порушенням нейтралітету. У світлі сказаного, уряд Фінляндії висловлює протест і залишає за собою право вживати необхідні контрзаходи в естонських територіальних водах». До весни, через неготовність Палдіскі (до речі, гарнізон ту зиму провів у наметах), Таллінн з його береговими майстернями і плавучими доками поступово перетворився на постійне місце базування кораблів Червонопрапорного Балтійського флоту.

Естонці, а куди подінешся, настільки ж регулярно фінські ноти рішуче відкидали: «Оскільки ні Фінляндія, ні СРСР не є воюючими сторонами, в Естонії немає підстави для застосування правил нейтралітету щодо обох країн». Відповідні інструкції професора Пійпа, що став міністром закордонних справ, отримував у Гельсінкі посланець А. Варма: «Що стосується нашого ставлення до фінсько-російських подій, то воно залишається незмінним. Як і раніше, ми не вважаємо це формальною війною, але розцінюємо як репресалії… наш нейтралітет не можна вважати порушеним. Я повідомляю Вам це, щоб Ви могли пояснити наше розуміння того, що відбувається в разі потреби, тим більше що в юридичному сенсі війни у наших сусідів не відбувається… Щодо визнання уряду Куусинена до нас ніхто не звертався. Якби це сталося, то в цих умовах ми могли б розглядати це позитивно тільки щодо територій, що знаходяться під контролем уряду Куусинена на сході Фінляндії». Останнє було справою складною, оскільки, за свідченням Мерецкова, уряд товариша Куусинена в період фінської кампанії «контролював» лише територію Петрозаводська.

Водночас, допускаючи можливість відповідних авіаударів, міністр внутрішніх справ Естонії ще 30 листопада підписав «Постанову про порядок поводження у випадку повітряної тривоги» (фінських акцій відплати не було, зате «сталінські соколи», регулярно промахуючись (?), неодноразово скидали бомбовий вантаж на естонську землю: було зафіксовано 11 випадків «втрати бомб», скинута 71 авіабомба).

Посланець у Швеції згадував, як колеги по цеху натурально піддали його остракізму: «Естонія в той час дотримувалась у зовнішній політиці курсу лояльного виконання договору про бази, щоб не провокувати Радянський Союз висувати нові, більш тяжкі вимоги. Тому за кордоном естонські дипломати намагалися справляти враження, ніби Естонія є господарем у власному домі. Захистити таку позицію посланцям було важко, оскільки за кордоном становище в Естонії розцінювалося як окупаційний режим. Особливо очевидним це стало тоді, коли радянські військово-повітряні сили почали бомбардувати Фінляндію з літаків та злітали з баз, розташованих в Естонії. Спочатку ми намагалися заперечувати це, однак повідомленням з Фінляндії, де бомбардування з естонських баз викликали величезне обурення, довіряли більше, ніж нашим спростуванням. Питали, як Естонія, якщо вона є господарем у власному домі, допускає бомбардування братнього народу бомбардувальниками, що прилітають з Естонії. Бомбардування Фінляндії відразу настановили громадську думку Швеції проти Естонії… Мене посадили поруч з послом Радянського Союзу пані Колонтай, а по обидві сторони від нас залишили 3-4 порожніх крісла. Тим самим нас наче б помістили на ганебну лаву перед повним залом людей та ізолювали від суспільства, зробивши з нас «союзників».

Змушені були мімікрувати й дипломати Литви та Латвії. 14 грудня світова спільнота визнала СРСР агресором і витурила його з Ліги Націй. У відповідь з Москви, навіть не потрудившись надіслати на асамблею свого представника, прозвучало щось дуже схоже на «самі ви дурні!». Міністри закордонних справ прибалтійських держав заздалегідь домовилися при голосуванні утриматися. «По цьому інциденту чітко можна судити, наскільки вже втрачена незалежність Балтійських держав у сфері зовнішньої політики», - повідомляв держсекретареві США американський посланець Дж. Уайлі.

У конфлікті з Фінляндією публічно підтримав Радянський Союз лише вірний друг Адольф Гітлер, який надіслав 25 жовтня найщиріші вітання до 60-річчя Сталіна. «Дружба, скріплена кров'ю, не іржавіє», - відповів Вождь в подячній телеграмі. (Правда, німці побоювалися, що через війну може припинитись експорт з Фінляндії лісу й кольорових металів, і радили фінам швидше врегулювати стосунки з росіянами. Англійці й французи з тієї ж причини були зацікавлені в затягуванні конфлікту на півночі, розраховуючи, що й СРСР заради власних військових потреб змушений буде скоротити свої постачання в Німеччину. «Палії війни» прорахувалися. Згідно з новою німецько-радянською торгівельною угодою, підписаною 11 лютого 1940 року, Радянський Союз надавав Райху всі необхідні матеріали для продовження війни, в тому числі мільйон тон зерна, 900 тисяч тон нафти, 100 тисяч тон бавовни, 500 тисяч тон фосфатів, 500 тисяч тон залізної руди, 100 тисяч тон хромової руди і багато-багато іншого - платину, нікель, олово, вольфрам, молібден, кобальт… «Під час довгих переговорів, - доповідав Шнурре, - ставало все більш і більш очевидним бажання радянського уряду допомагати Німеччині та твердо зміцнювати політичне взаєморозуміння при вирішенні економічних питань».)