Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Незважаючи на неминучі тертя, сторони в цілому дотримувались умов договорів та демонстрували підкреслену дружелюбність. Наприклад, генерал Лайдонер «віддав наказ по армії про вивчення знаків розрізнення і звань начальницького складу РСЧА, про ввічливе ставлення до військовослужбовців РСЧА і обов'язкове привітання їх військовослужбовцями естонської армії».

Але незважаючи також на запевнення прибалтійських і радянських лідерів про невтручання у внутрішні справи Естонії, Латвії та Литви, сам факт присутності на їх території радянського військового контингенту впливав як на внутрішньополітичну обстановку в цих країнах, так і на саме поняття «суверенітету», який скорочувався і зменшувався, подібно до шагреневої шкіри.

15 листопада посол Італії в Естонії В. Чикконарді повідомляв у Рим: «Радянський Союз знову займає зараз ті території на східному узбережжі Балтійського моря, що належали Російській Імперії. Балтійські держави все ж не інкорпоровані. Існує їх номінальний суверенітет. У трьох Балтійських державах число розміщених там збройних сил, значно перевищує кількість військ кожної держави, що наштовхує на думку про свого роду протекторат, приховану окупацію… Вступ радянських військ до Естонії позначив початок введення надзвичайного стану в житті держави. Під контролем знаходяться пошта, телеграф, телефон. Суворі приписи регулюють перебування іноземців у республіці, яке, до речі, заборонено в столиці та в деяких інших місцях. Заборонено у пресі публікувати та оприлюднювати інформацію військового характеру. Заборонено користуватися фотоапаратами й кінокамерами… Естонія й Латвія виявляються економічно абсолютно ізольованими. Можна передбачити навіть їх повну економічну залежність від Радянського Союзу, таким чином, і з цієї точки зору існування малих Балтійських держав як незалежних є для них непосильним».

А нейтралітет прибалтів і зовсім перетворювався на фіговий листок. Ще під час обговорення пунктів договору, до його підписання, міністр Сельтер зауважив: «Було б сумнівно, хоча й можливо, що в разі війни між Радянським Союзом і третьою державою нейтралітет Естонії захистив би її від нападу, тобто був би визнаний подібний «нейтралітет з базами».

Чого вартий такий нейтралітет, з'ясувалося вже через пару місяців, коли «фінська вояччина розв'язала конфлікт з СРСР».

На відміну від попередніх «сфер» сталінських інтересів, Фінляндія не побажала «перевлаштовуватись» ні територіально, ні політично. Вона нахабно відкинула нав'язуваний їй договір про чужоземні військові бази й відповіла відмовою на «справедливі вимоги» Кремля, на кшталт «відвести свої війська подалі» або обміняти Карельський перешийок і півострів Рибальський на карельську тундру. Тоді товариш Сталін, розірвавши дипломатичні стосунки й пакт про ненапад, вирішив влаштувати фінам показову прочуханку. «Невдовзі, - попереджала «Правда» в передовиці з грайливим заголовком «Блазень гороховий на посаді прем'єра», - Каяндер матиме можливість переконатися на ділі, що далекоглядними політиками є не маріонетки з фінляндського уряду, а нинішні керівники Естонії, Латвії, Литви, які уклали пакти про взаємодопомогу з СРСР».

«Грізний гнів радянського народу. Наше терпіння уривається!»

«Не просунути фінським свиням своє рило в наш радянський город!»

«Наш спокій не тривож - всадимо ніж!»

30 листопада 1939 року радянська авіація бомбардувала Гельсінкі. Частини Ленінградського військового округу у відповідь на «обурливі провокації й ворожу політику керівних кіл Фінляндії» змушені були перейти кордон і, згідно мемуарів К. А. Мерецкова, «приступили до відсічі антирадянських дій». Війну фінам не оголошували, оскільки це була зовсім не війна, а, як неважко здогадатися, ще один Визвольний похід, у якому взяли участь 58 стрілецьких і кавалерійських дивізій, кілька десятків окремих полків і бригад: «Ми йдемо до Фінляндії не як завойовники, а як друзі й визволителі фінського народу від гніту поміщиків і капіталістів».

Оскільки кількість братів-слов'ян у Фінляндії становила мізерно малу величину, то застосували варіант, відпрацьований у 1920-1921 роках у ході окупації Закавказьких республік. Ледве 1 грудня Червона Армія «звільнила» прикордонне дачне селище Терийокі, як того ж дня «шляхом радіоперехоплення» Москві стало відомо, що в Терийокі «за згодою представників ряду лівих партій та повсталих фінських солдатів утворився новий уряд Фінляндії - Народний Уряд Фінляндської Демократичної Республіки» на чолі з головою, видатним діячем комуністичного руху Отто Куусиненом. Цьому ж «радіо» вдалося «перехопити» «Звернення ЦК Компартії Фінляндії до трудового народу». Зробити це було нескладно, оскільки всі «видатні діячі» сиділи на кремлівських харчах з 1920 року, встигнувши неабияк призабути фінську мову, а сам Куусинен був секретарем Виконкому Комінтерну.