Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Початок введення військ у встановлені райони був запланований на 18 жовтня 1939 року. Перекидання могло здійснюватися як автомобільним, так і залізничним транспортом за графіками, складеними за обопільною згодою. Охорону шляхів і доріг забезпечував уряд Естонії, охорона військ, що перекидаються на острови, покладалася на флот СРСР. Було обумовлено, що для будівництва казарм і аеродромів естонська сторона надасть сприяння в наборі робочої сили, а також у придбанні будівельних механізмів. Заборонені зони для польотів військових літаків СРСР над територією Естонської Республіки встановлювалися штабом естонської армії.

Окремий протокол обумовлював умови базування радянського флоту на островах. Вирішили, що об'єкти ВМФ будуть обслуговуватися й охоронятися відповідним штатним складом, а для захисту районів базування від нападу з моря і з повітря надавалося право спорудження берегових і зенітних батарей будь-яких калібрів, постів спостереження і зв'язку, прожекторів. Естонські торгівельні кораблі можуть безперешкодно заходити на всі рейди й гавані, крім Кийгусте, а легкі сили Балтфлоту до зведення необхідної інфраструктури на островах базуватися в порту Рогукюла. Був обговорений порядок постачання й відвідування суднами третіх країн районів базування флоту, причому повністю зберігався суверенітет Естонії, але враховувалися й інтереси радянського флоту. Окремо підписали протокол угоди «про збереження військової таємниці», що встановлював цензуру на публікації у пресі інформації про дислокацію та переміщення військових частин.

Цікаво, що в складі радянської комісії не виявилося ні одного юриста, ні представників наркомату закордонних справ, ні пристойного перекладача. Тому Мерецков, доповідаючи Ворошилову про підсумки роботи, просив «більш ретельно перевірити естонський текст».

Відповідно до цих домовленостей уже 12 жовтня в Таллінн прибув загін радянських військових кораблів під командуванням капітана 1-го рангу Птохова у складі лідера «Мінськ», ескадрених міноносців «Гордий» і «Кмітливий».

Решту днів до введення військ обидві сторони провели в гарячковій підготовці до знаменної події. Головнокомандувач Лайдонер 15 жовтня звернувся до народу Естонії з оптимістичною промовою, в якій зазначив, що робота з реалізації Пакту про взаємодопомогу проводилася в атмосфері взаємної довіри й розуміння, і він сподівається, що населення зустріне війська Червоної Армії спокійно і всі відносини будуть будуватися на взаємній довірі. На закінчення міністр сказав: «Ми пов'язали долю своєї держави і свого народу в деякому сенсі з Пактом про взаємодопомогу з Радянським Союзом, який у зв'язку з цим знову підкреслив незмінність своєї мирної політики та бажання продовжувати її… Ми хочемо прямо і відверто виконувати цей пакт і впевнені, що його також виконає і Радянський Союз. Ми знаємо, що непрямі труднощі війни все ж легше переносити, ніж жахи та збитки на безпосередньому полі битви. Весь народ повинен бути готовий нести жертви, і зрозуміло, що більшу частину доведеться понести заможним верствам. Підемо одностайно назустріч майбутньому, продовжуючи роботу на користь своєї держави, народу і батьківщини».

Ще через два дні генерал Лайдонер підписав постанову, що забороняє на період пересування радянських військ у місцях дислокації використовувати радіостанції, підтримувати телефонний зв'язок з іноземними державами, носити «за межами закритих приміщень» обладнання для фотографування і кінозйомки (природно, і проведення будь-якої зйомки), «малювати олівцем або фарбами або іншим шляхом робити нотатки», публікувати відомості військового характеру в пресі, а також перебувати в Таллінні та прикордонних повітах іноземним громадянам та особам без громадянства. До порушників передбачалося застосовувати широкий діапазон заходів покарання - від штрафу до віддання до суду військового трибуналу.

Міністр внутрішніх справ А. Юріма розпорядився на дев'ять днів припинити торгівлю алкогольними напоями в прикордонній смузі, а також на відстані 5 кілометрів по обидва боки від шосейних і залізничних доріг, по яких рухатимуться червоні полки.

Радянський наркомвнусправ товариш Берія, стурбований політико-моральним станом військовослужбовців і прогнозованими намірами іноземних розвідок проникнути в частини РСЧА зі шпигунською метою, спеціальною директивою «про оперативне обслуговування» наказав особістам ретельно перевірити мережу стукачів у військових частинах «з точки зору повного і рівномірного охоплення всіх ланок військових з'єднань - від штабів до окремих підрозділів»; для роботи з нею створити «міцний кадр резидентів».