Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Делегація отримала радянські проекти документів і була відпущена додому з побажанням повертатися скоріше. Тим часом Компартія Литви розповсюдила Відозву, в якій ішлося, що «нашому народу загрожує гітлерівське ярмо й загибель нації», і пропонувалося всюди створювати комітети захисту Литви, влаштовувати демонстрації протесту проти союзу з Німеччиною. Країна, на думку комуністів, повинна «спиратися лише на Радянський Союз - захисника й визволителя малих народів». Заодно партія закликала до повстання проти «фашистської влади Сметона».

Після зрілих роздумів у Каунасі вирішили піти на тісне військове співробітництво з СРСР, але при цьому відмовитися від присутності Червоної Армії. Однак на нових переговорах з'ясувалося, що Москва наполягає на розміщенні військ, натякаючи при цьому, що червоноармійські багнети під вікнами ви побачите в будь-якому випадку, а от Вільнюса - вже ні. В якості додаткового аргументу на кордонах Литви була розгорнута 3-я армія Білоруського фронту чисельністю 194 000 осіб при 1378 гарматах і 1000 танках.

Перед литовським урядом постала «стратегічна дилема»: підписати договір про розміщення радянських військ та отримати Вільнюс і Віленську область чи не підписувати договір і замість Вільнюса отримати війну. Переконавшись у невтручанні Німеччини, литовське керівництво погодилося з переконливістю сталінських аргументів: 10 жовтня було підписано «Договір про передачу Литовській республіці міста Вільно і Віленської області та про взаємодопомогу між Радянським Союзом і Литвою» терміном на 15 років. Договір, який передбачав введення 20-тисячного контингенту радянських військ. 15 жовтня було підписано радянсько-литовську торгівельну угоду.

Латвійське керівництво, уважно вивчивши досвід, через телеграфне агентство оголосило 2 жовтня, що «Латвія готова приступити до перегляду своїх зовнішніх відносин, у першу чергу з СРСР». Міністру закордонних справ Вільгельму Мунтерсу було доручено негайно попрямувати до Москви, щоб увійти в прямий контакт з радянським урядом. Того ж вечора в Кремлі почалася перша розмова Мунтерса з Молотовом і Сталіном, які запропонували впорядкувати радянсько-латвійські стосунки. Приблизно так, як з Естонією. Непорядок полягав у тому, що в латиських військово-морських сил були незамерзаючі військово-морські бази, а в могутнього Червоного флоту не було жодної. «Нам потрібні бази коло незамерзаючого моря, - терпляче пояснював Молотов, - те, що було вирішено в 1920 році, не може залишатися на вічні часи. Ще Петро Великий дбав про вихід до моря. В даний час ми не маємо виходу і знаходимося в тому нинішньому становищі, в якому більше залишатися не можна. Тому хочемо гарантувати собі використання портів, шляхів до цих портів та їх захист… Вже зникли такі держави, як Австрія, Чехословаччина, Польща. Можуть щезнути й інші. Ми вважаємо, що стосовно до вас у нас справжніх гарантій немає. Це і для вас небезпечно, але ми в першу чергу думаємо про себе».

Відмітаючи заперечення латиського міністра, який був присутній при розмові, Сталін дозволив собі відвертість: «Я вам скажу прямо: розподіл сфер впливу відбувся… якщо не ми, то німці можуть вас окупувати. Але ми не бажаємо зловживати… Нам потрібні Лієпая та Вентспілс…» Так що або ми, або німці, і нічого тріпатися, все вже вирішили без вас.

В'ячеслав Молотов у розмовах з Феліксом Чуєвом із задоволенням згадував, як він ламав Мунтерса: «Міністр закордонних справ Латвії приїхав до нас в 1939 році, я йому сказав: «Назад ви вже не повернетесь, поки не підпишете приєднання до нас… Нашим чекістам я дав вказівку не випускати його, поки не підпише». Одночасно, відповідно до наказу начальника Генштабу РСЧА, основна частина військ 8-ї армії комдива Хабарова здійснювала перегрупування на південь від річки Кудеб на кордон з Латвією, а радянська авіація зробила повітряну розвідку латвійської території.

І Мунтерс поставив автограф як миленький. 5 жовтня був укладений договір про взаємодопомогу терміном на 10 років, який передбачав введення до Латвії 25-тисячного контингенту радянських військ. Пакт вступав в силу 14 жовтня після обміну ратифікаційними грамотами. 18 жовтня було підписано радянсько-латвійську торговельну угоду. Повернувшись до Риги, Мунтерс, роблячи радісну міну, роз'яснив, що мета договору полягає в збереженні миру і статус-кво в басейні Балтійського моря. Пакт не зачіпає суверенних прав сторін. Він укладений в обстановці війни, і залучення до неї Латвії означало б загрозу СРСР, хоча нинішня обстановка, підкреслив міністр, «не дає жодної підстави для побоювань подібного роду».