Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Що стосується Литви, то в разі підписання угоди з Німеччиною про обмін територіями Радянський Союз негайно вживе «особливі заходи для охорони своїх інтересів» (Питання було поставлене вельми вчасно, оскільки в Берліні ще 20 вересня був підготовлений проект таємного договору про захист Литви німецькими військами. В документі йшлося, що Литва при збереженні своєї державної незалежності стає «під охорону» Третього Райху. А 25 вересня Гітлер підписав директиву № 4, згідно з якою слід було «тримати у Східній Пруссії напоготові сили, достатні для того, щоб захопити Литву, навіть у разі її збройного опору»).

Йосип Віссаріонович думав, що після показового розгрому Польщі від прибалтів «у даний час не передбачаються ніякі ескапади, тому що всі вони неабияк налякані». В результаті переговорів Литва була передана у сферу інтересів СРСР, при цьому, з метою усунення труднощів при проведенні прикордонної лінії, частина литовської території на південному заході країни призначалася для передачі Райху. Імперський міністр просив «залишити цю смугу литовської території неокупованою». Таким чином, використовуючи в документах дипломатичні формулювання й дефініції, високі договірні сторони чудово розуміли, що мова йде саме про окупацію та розтягнуту в часі анексію.

28 вересня, поки Рібентроп лорнуровав балерин на «Лебединому озері», тривали вироблення тексту договору й суперечки з делегацією Естонії про місця базування радянського флоту. Основні дебати розгорнулися з приводу бажання Москви влаштувати свою військово-морську базу в Таллінні, проти чого естонці енергійно заперечували, резонно вважаючи, що столиця не може бути перетворена у військову базу чужої країни, та питання про чисельність введення в країну контингенту. Естонський уряд вважав, що для обслуговування й оборони радянських аеродромів і баз цілком достатньо п'яти тисяч військовослужбовців. Йосип Віссаріонович назвав цифру з 25 тисяч осіб мінімально необхідною, пояснивши по-дружньому: «Не повинно бути занадто мало військ - оточите і знищите». Новопридбані сталінські союзники були шоковані: «Це образливо. Ми укладаємо союзний договір, а Ви кажете так, ніби ми найлютіші вороги, які повинні весь час побоюватися нападу один одного».

«Делегація дійшла висновку, - писав у звіті Сельтер, - що побажання Радянського Союзу в частині спірних питань дуже важкі. Все ж делегація, виходячи з почуття відповідальності перед державою та народом Естонії, яку на неї поклала історія, не могла діяти інакше, як продовжити переговори, робити все що можливе для пом'якшення умов і в підсумку укласти договір. Тим самим делегація виконала б наказ уряду та свій обов'язок перед народом. В іншому випадку йому загрожували б не війна і завоювання, але й часткове знищення».

Нарешті опівночі Пакт про взаємодопомогу між Естонською республікою й СРСР терміном на 10 років, що передбачав взаємну «всіляку допомогу» в разі нападу або загрози нападу «з боку будь-якої великої європейської держави» і введення 25-тисячного контингенту Червоної Армії, був узгоджений і підписаний. Радянський Союз домігся права розмістити свої бази на островах Сааремаа, Гіюмаа та місті Палдіскі. Протягом двох років радянські військові кораблі могли заходити в Талліннський порт для стоянки й поповнення запасів. Естонія отримала запевнення в недоторканності свого суверенітету та Угоду про торговельний оборот на період з 1 жовтня 1939-го до 31 грудня 1940 року. Пакт набував чинності 4 жовтня, після обміну ратифікаційними грамотами. Сталін, задоволений результатом справи, привітав Сельтера: «Можу Вам сказати, що уряд Естонії діяв мудро і на користь естонському народу, уклавши угоду з Радянським Союзом. З Вами могло б вийти, як з Польщею. Польща була великою державою. Де тепер Польща?» І подарував кожному члену естонської делегації по двадцять пляшок кавказького вина - запити пігулку.

«Обговорюючи результати переговорів, - записав у щоденнику член Державної думи професор А. Пійп, - ми вирішили, що іншого виходу не було. Хоча ми опинилися втягнутими у сферу впливу Радянської Росії, народ наш був врятований від бойні. Майбутнє покаже…»

Мудра й послідовна політика миру, що проводиться радянським урядом, знову здобула перемогу.

Щоб не викликати розколу в суспільстві, естонська влада пропагувала вигоди укладеного договору. Так, 29 вересня президент Костянтин Пятс, виступаючи на радіо, заявив: «Пакт про взаємодопомогу не зачіпає наших суверенних прав. Наша держава залишається суверенною, такою, якою вона була й до цього часу. Укладання пакту означає, що Радянський Союз проявляє стосовно до нас свою підтримку як в економічній, так і у військовій справі. Я думаю, що подібне вирішення при нинішньому військовому становищі в Європі дає кращі докази того, щоб договірні держави зуміли вирішити напружені питання так, щоб не пролити ані краплини людської крові. У вимозі СРСР не було нічого незвичайного. Враховуючи історію нашої держави та наше географічне й політичне становище, стає зрозумілим, що ми повинні були вступити в угоду з СРСР… Переговори ці закінчилися підписанням пакту про взаємодопомогу і були справді рівними переговорами, в яких вислуховуються і враховувалися думки і пропозиції обох сторін».