Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

«Могутня радянська держава, - віщав журнал «Більшовик», - уважно і дбайливо ставиться до незалежності малих країн. СРСР не втручається в їхні внутрішні справи. Але він не може допустити, щоб слабкі у військовому та економічному відношенні сусідні держави стали сліпим знаряддям і маріонетками в руках досвідчених паліїв війни і цим поставили б під загрозу оборону радянських кордонів».

Таким чином, уряди прибалтійських держав, переконавшись, що допомоги їм чекати нізвідки, а альтернативою радянським базам є тільки радянське вторгнення, при жорсткому пресингу з боку Москви, або, як писали комуністичні історики, «під тиском своїх народів і при доброзичливій, конструктивній позиції Радянського Союзу», були змушені укласти з СРСР угоди про військове співробітництво. У зв'язку з цим викликають подив публічні заяви нинішніх російських депутатів і політиків про добровільність цього кроку.

За півроку до описуваних подій, 23 березня 1939 року, литовський посол Балтрушайтіс скаржився наркому Литвинову на брутальний характер нацистської дипломатії - це коли Гітлер зажадав повернути назад Мемель (Клайпеду): «Співрозмовник приніс мені копію німецько-литовської угоди про Клайпеду, повідомивши при цьому подробиці «переговорів». Рібентроп поводився з Урбшисом дуже грубо, вручивши йому проект угоди і зажадавши негайного підписання. Коли Урбшис став заперечувати, Рібентроп заявив, що Ковно буде зрівняне із землею, якщо угода не буде негайно підписана, і що в німців все для цього готове. Рібентроп, нарешті, погодився відпустити Урбшиса в Ковно з умовою, що він негайно повернеться до підписаною угодою». Схоже, чи не так? Чи треба нагадувати, що Литва «добровільно» віддала Клайпеду?

В радянську історію вписав своє ім'я московський нальотчик Яків  Кошельков. У січні 1918 року він зупинив машину Голови Раднаркому, приклав до його чола наган і забрав у товариша Леніна шикарне авто, гаманець і улюблений браунінг. Кошельков теж не міг потім зрозуміти, чому стали на вуха Всеросійське ЧК і Московський кримінальний розшук, адже клієнт все віддав сам, абсолютно добровільно, потім навіть статтю про це написав.

Радянські громадяни тих років прекрасно розуміли «політику партії». Наприклад, викладач Військово-медичного училища батальйонний комісар Г. М. Іконніков на лекціях роз'яснював слухачам: «Введення наших частин Червоної Армії в Прибалтійські держави аналогічне такому прикладу, як пустити приятеля в свою квартиру, який, спочатку зайнявши одну кімнату, потім захопить всю квартиру і виживе з неї самого господаря».

Тепер Москві слід було реалізувати своє «право першої ночі». На підставі директиви наркома оборони від 30 вересня була утворена військова комісія під головуванням командарма 2-го рангу К. А. Мерецкова, до складу якої увійшли дивізійний комісар H. H. Вашугін, комкор Д. Г. Павлов, комдиви Алексєєв і A. A. Тюрін, комбриг Калмиков. Метою комісії було «спільно з представниками Уряду Естонської Республіки встановити пункти розміщення та обговорити питання влаштування частин Червоної Армії». Директива встановлювала зразкові райони дислокації та склад військ, наказувала оглянути надавані естонцями земельні ділянки, приміщення й казарми, укомплектувати введений контингент найкращим і ретельно перевіреним рядовим складом, найбільш підготовленими командирами й комісарами, а також неодмінно «війська добре обмундирувати, звернувши належну увагу на якість і підгонку». Переговори військових делегацій сторін завершилися 11 жовтня підписанням угод про розміщення військ і базування флоту в районах Палдіскі, Гаапсалу, на островах Сааремаа і Гіюмаа. В Гаапсалу радянські війська розміщувалися на весь час війни в Європі, але не більше ніж на два роки, а ЧБФ на період спорудження баз мав право протягом двох років базуватися в Рогукюла і Таллінні. Протокол засідання військових комісій встановлював, що в районі Палдіскі буде дислокуватися стрілецький полк, артилерійський дивізіон, танковий батальйон, винищувальний і бомбардувальний авіаційні полки, а в районі Гаапсалу - управління корпусу, управління дивізії, штаб авіаційної бригади, стрілецький та артилерійський полки, танкова бригада, окремий механізований загін у складі механізованого полку та «моторизованого ескадрону», ряд інших частин, у тому числі бомбардувальний авіаполк. На островах Сааремаа і Гіюумаа передбачалося розмістити стрілецькі, артилерійські та авіаційні частини.