Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Ганебна агресія привела до зовнішньополітичної ізоляції Радянського Союзу, західні країни займали все більш ворожу позицію, прямо називаючи Сталіна підручним Гітлера. Так, 29 грудня, вирушаючи на різдвяні канікули, британський посол на прощання заявив Потьомкіну, що «англійський уряд не бажав би нічого більшого, як збереження Радянським Союзом нейтралітету у війні. Зараз він змушений констатувати, що фактично з кожним днем все чіткіше Радянський Союз виступає в якості союзника Німеччини». Всередині країни наростали економічні труднощі, населення запасалося продуктами про запас і діловито закуповувало сіль, гас і сірники. Тому, завершивши «справу честі» - прорвавши «Лінію Маннергейма», радянське керівництво стало шукати шляхи до укладення миру в цій неоголошеній війні.

З маленькою Фінляндією воював вже не ЛенВО, а майже половина всієї РСЧА. Фінська армія трималася на межі сил, становище на фронті було критичним, всі резерви вичерпалися. Під тиском військових сейм погодився на переговори.

12 березня 1940 року Москва підписала мирний договір з «нікчемним білофінським урядом поміщиків і капіталістів». «Народний уряд» Куусинена, який нікого не представляв, вирішив саморозпуститись і вирушити на смітник історії. Спірні питання, природно, були врегульовані на користь переможців. До складу СРСР увійшли весь Карельський перешийок, включаючи місто Виборг, Виборзька затока з островами, західне й північне узбережжя Ладозького озера, фінська частина півостровів Рибальський і Середній. Фінляндія здала Радянському Союзу в оренду терміном на 30 років півострів Ганко, а СРСР зняв свою пропозицію про укладення пакту про взаємодопомогу й зобов'язався вивести свої війська з області Петсамо. Формально Сталін отримав навіть більше, ніж вимагав до початку війни. Проте фіни відстояли свою незалежність і зберегли збройні сили. А Радянський Союз замість нейтральної держави отримав на своєму кордоні переконаного ворога, спраглого реваншу.

Вельми відчутними були втрати. Проте Червона Армія «з честю виконала поставлені партією завдання», а Фінська кампанія була визнана переможною: «Фінів перемогти - не бозна-яка перемога. Ми перемогли ще їх європейських учителів - німецьку оборонну техніку перемогли, англійську оборонну техніку перемогли, французьку оборонну техніку перемогли. Не тільки фінів, але й техніку передових країн Європи. Не тільки техніку, ми перемогли їх тактику і стратегію».

Молотов, розвиваючи думку Вождя, повідав депутатам Верховної Ради, що ми перемогли не тільки «тактику й техніку», але ледве не всі збройні сили половини Європи: «Не важко бачити, що війна у Фінляндії була не просто зіткненням з фінськими військами. Ні, тут справа йшла складніша. Тут відбулося зіткнення наших військ не просто з фінськими військами, а зі з'єднаними силами імперіалістів ряду країн, включаючи англійських, французьких та інших».

Загалом, ми як і раніше попереду планети всієї, хоча кадри, звичайно, слід почистити. Цього разу першим позбувся давно насидженого місця наркома оборони маршал Ворошилов.

Навесні 1940 року війна на Заході ставала все менш «дивною», захоплюючи в свою орбіту нові країни й народи. У квітні німці окупували Данію та висадилися в Норвегії. 10 травня вторгненням до Голландії й Бельгії почався генеральний наступ Вермахту на французькому фронті. Фюрер повернувся до Червоної Армії спиною. Радянський уряд, в особі прем'єра, побажав йому успіху. «Молотов достойно оцінив повідомлення і сказав, що він розуміє, що Німеччина повинна була захистити себе від англо-французького нападу. В нього немає ніяких сумнівів у нашому успіху», - доносив Шуленбург. Для Москви складалася вдала політична й військова ситуація, яка загрожує люб'язними сталінському серцю «випадковостями» та приємними «несподіванками». Йосип Віссаріонович сподівався, що найбільша в Європі армія Франції його надії виправдає і кровопролиття на укріплених лініях Мажино й Зігфрида затягнеться на досить тривалий термін, виснажуючи обидві сторони.

Молотов серед своїх відверто ділився перспективними планами: «Сьогодні ми підтримуємо Німеччину, щоб утримати її від пропозицій про мир до того часу, поки голодні маси воюючих націй не розлучаться з ілюзіями й не піднімуться проти своїх керівників… У цей момент ми прийдемо їм на допомогу, ми прийдемо зі свіжими силами, добре підготовленими, і на території Західної Європи… відбудеться вирішальна битва між пролетаріатом і загниваючою буржуазією, яка й вирішить назавжди долю Європи».