Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

«Згідно з волею народу, обуреного злочинною політикою бездарного уряду Каяндера - Еркко - Таннера, сьогодні у Східній Фінляндії створено новий уряд. Тимчасовий народний уряд закликає весь фінський народ на рішучу боротьбу, яка змете правління терору катів і військових провокаторів…

Продавши незалежність нашої країни, плутократичне керівництво Фінляндії разом з імперіалістичними ворогами народів Фінляндії та Радянського Союзу почало задумувати антирадянські провокаційні військові плани, щоб у результаті втягнути нашу країну в брудну війну проти Радянського Союзу, який є великим другом фінського народу…

Радянський Союз, який ніколи не погрожував і не становив небезпеки для Фінляндії, який протягом двадцяти років терпляче переносив далекосяжні провокації з боку авантюристичних правителів білої Фінляндії, тепер був змушений за допомогою Червоної Армії покінчити із загрозою своїй безпеці…»

І так далі, і все в тому ж дусі. А ось найголовніше:

« Це рішення повністю відповідає життєвим інтересам нашого народу. Тому широкі маси трудящих з радістю вітають хоробру й непереможну Червону Армію, розуміючи, що вона прийшла до Фінляндії не як завойовник, а як друг і визволитель. Народний уряд Фінляндії глибоко переконаний, що Радянський Союз не має намірів порушити недоторканність нашої держави, і повністю схвалює та підтримує дії Червоної Армії на фінській території (!)… Для більш швидкого виконання цього завдання народний уряд Фінляндії звертається до уряду Радянського Союзу з проханням про допомогу Червоною Армією… Народний уряд Фінляндії вважає своїм основним завданням повалення фінського уряду катів, знищення його збройних сил, відновлення миру й гарантій недоторканності та безпеки Фінляндії завдяки встановленню дружніх зв'язків з Радянським Союзом».

Без зволікання Отто Вільгельмович, що став володарем одразу двох міністерських портфелів, звернувся до Президії Верховної Ради СРСР з пропозицією встановити дипломатичні стосунки. Члени президії зібралися моментально і, не встигло закінчитися 1 грудня, постановили визнати Народний уряд Фінляндії та встановити з ним дипломатичні стосунки. Це може здатися неможливим, якщо не взяти до уваги, що й Куусинен зі своїми міністрами, і Президія, і служба радіоперехоплення, і навіть «місто» Терийокі - всі помістились у сталінському кабінеті.

Далі - простіше простого. 3 грудня весь світ дізнався про те, що напередодні «уряд ДФР» уклав з Радянським Союзом «Договір про взаємну допомогу і дружбу» та проголосив недійсним уряд Фінляндської Республіки в Гельсінкі.

З цієї хвилини ніякого іншого фінського уряду для Москви не існувало, а Червона Армія не воювала 105 днів, а надавала безкорисливу допомогу трудящим Фінляндії.

4 грудня гельсінський уряд спробував врегулювати конфлікт через шведського посланця Вінтера. Проте Молотов йому пояснив, що СРСР війни з Фінляндією не веде й не визнає «так званого «фінляндського уряду», що вже покинув Гельсінкі й вирушив у невідомому напрямку». Наступного дня В'ячеслав Михайлович оголосив, що Червона Армія лише надає допомогу ФДР, і підтвердив факт миру з Фінляндією. Однак на цей раз фокус не вдався. На клопіт кремлівських мрійників, уряд Фінляндії не втік до Швеції, а трюк зі створенням маріонеткового режиму, який закликав іноземну державу до окупації власної країни, призвів до абсолютно зворотного результату. Він консолідував усі сили у Фінляндії на боротьбу «проти більшовицького фашизму», хоча раніше багато політиків, у тому числі маршал Маннергейм, виступали на користь далекосяжних поступок. Тепер навіть колишні бійці Червоної гвардії записувалися на фронт добровольцями.

Бліцкригу не вийшло. Війна прийняла затяжний і кровопролитний характер. Вона показала приголомшливо високу бойову підготовку і стійкість фінської армії та продемонструвала всьому світу неймовірно низьку боєздатність і ненавчених радянських воїнів-визволителів (остання обставина стала одним з аргументів, що переконали Гітлера підписати план «Барбароса»).

Характерно, що суверенні й нібито нейтральні прибалтійські держави покірливо йшли в руслі радянської політики, прикриваючись брехливою й цинічною молотовською версією. Так, з портів «нейтральних» Естонії та Латвії йшли в бойові походи радянські кораблі й підводні човни (до речі, в морі їх дозаправляти німецькі судна); ремонтувалися вони на прибалтійських судноремонтних заводах, «що багато в чому полегшувало їх бойове застосування». Літаки «великих друзів фінського народу» піднімалися в повітря з естонських аеродромів для бомбардувань Фінляндії. «Місцем дислокації нашої частини було призначено Ууемийза неподалік від Гаапсалу… - згадував В. Коновалов. - Ми знову і знову спостерігали, як наші бомбардувальники з аеродромів прямували через море в бік Фінляндії. Зворотно ж їх поверталося все менше. Кілька разів з радянських літаків над Естонією скидалися листівки фінською мовою, призначені для фінської армії».