Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Комуністам життєвого простору потрібно набагато більше, ніж нацистам.

Між поляками й росіянами здавна існувала традиція взаємної недовіри. «Для поляків було завжди неможливим домогтися політичних гарантій від будь-яких своїх сусідів, - вказує А. Кларк, - тому що всі вони домагалися польських земель і вважали за краще привласнювати її замість того, щоб захищати».

Більшовикам незалежна Польща теж ніколи «не подобалася». Причому активно не подобалася. Відразу ж після жовтневого перевороту, оголосивши про право націй на самовизначення, ленінський уряд приступив до радянізації всіх територій, що входили раніше до складу Російської імперії. Польські патріоти, які прагнули на уламках зруйнованої імперії відродити національну державу, що припинила існування після насильницького розподілу 1795 року, відразу ж були зараховані в «контру».

Вже з січня 1918 року ВЧК почало цілеспрямовано проводити проти них політику терору. При Ставці була заснована особлива Комісія «по боротьбі з польськими контрреволюційними військами», основним завданням якої було «винищення контрреволюційних призвідників серед польських військ». Навіть з цієї коротенької цитати випливає, що «призвідниками» виявилася більшість поляків. Тому «комісія визнала можливим оголосити всі польські війська поза законом».

28 січня військова контррозвідка доносила Ф. Е. Дзержинському: «У діючих проти контрреволюціонерів фронтових військах виділено для боротьби з поляками й румунами кілька батальйонів. Платимо 12 рублів на день при посиленому харчуванні. З найнятих частин, посланих проти легіонерів, виділені два загони: один з кращих стрільців для розстрілу офіцерів-поляків, інший з литовців і латишів для псування запасів продовольства у Вітебській, Мінській та Могилевській губ., в місцях зосередження польських військ. Деякі місцеві селяни також згодні нападати на поляків і винищувати їх».

Мова в даному випадку йде не про польську армію, яка ще не існувала, а про «бунтівний» корпус генерала І. Довбор-Мусніцького, який заважав «здійсненню революційних перетворень в місцях своєї дислокації». Заодно більшовики розпустили створені після Лютневої революції білоруські військові формування та розігнали скликаний Великою білоруською радою з'їзд, який відмовився визнати владу Раднаркому Західної області (в складі якого не виявилося жодного білоруса) і вирішив створити свій національний орган - Всебілоруську Раду селянських, робітничих і солдатських депутатів. Ще б пак, адже у прийнятій з'їздом резолюції підкреслювалося, що в межах Білоруського краю встановлюється республікансько-демократична форма правління, «що означало ліквідацію Радянської влади й заміну її буржуазною парламентською республікою». Найбуйніших депутатів, числом 27, довелося заарештувати.

На Україні, в Києві, Центральна Рада оголосила про утворення Української Народної Республіки. Москва визнала УНР, але одночасно (через вісім днів) організувала проголошення Української Радянської Республіки зі столицею в Харкові. Причому обидві республіки офіційно входили до складу загальноросійської федерації.

«Тріумфальному просуванню» Радянської влади на захід у 1918 році завадили кайзерівські війська. В.І. Леніну довелося дорого заплатити за проїзд у запломбованому вагоні й фінансову підтримку німецького Імперського банку. Згідно з укладеним 3 березня Брест-Литовським мирним договором, від Росії були відторгнуті території площею близько 800 тисяч квадратних кілометрів з населенням 56 мільйонів, РРФСР визнав незалежність Польщі, Литви, Латвії, Естонії та Фінляндії. Проголошену в лютому після виходу з підпілля членами виконкому Всебілоруського з'їзду Білоруську Народну Республіку ніхто визнавати не збирався, білоруську делегацію на брестські переговори не допустили. Для білорусів, сподівання яких мало цікавили договірні сторони, Брестський мир означав лише черговий розділ їх землі між Німеччиною, Росією та Україною.

Втрата Росією польських земель, декрет радянського уряду про анулювання всіх царських трактатів про розподіл, поразка Німецької та Австро-Угорської імперій створили передумови для того, щоб на карті Європи знову з'явилася Польська держава. 10 листопада 1918 року в залишеному австрійцями Любліні Регентська рада призначила «начальником держави» випущеного німцями з ув'язнення Юзефа Пілсудського. Головною метою поляків стало відновлення історичної справедливості й відродження незалежної та сильної Речі Посполитої в кордонах 1792 року. Антанта надавала їм енергійну допомогу у створенні національних збройних сил. По всій країні почалося роззброєння та вигнання німців.