Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Але для втілення німецької мрії - розгрому Франції та «розплати з женцями плодів Версальського диктату» - була потрібна поступлива Польща, яка, однак, не виявила бажання поступитися своїм суверенітетом і пристібатися до німецької упряжки (ні, поділити з німцями Радянську Україну у Варшаві були б і не проти, але на умовах рівноправного партнерства; тільки навіщо райху під боком ще польська імперія). Тому з неї й вирішили розпочати. «Польща завжди буде стояти на боці наших ворогів, - переконався Гітлер. - Незважаючи на угоду про дружбу, в Польщі завжди існував намір використати проти нас будь-яку можливість… Спочатку я хотів встановити з Польщею прийнятні відносини, щоб потім почати боротьбу проти Заходу. Однак цей імпонуючий мені план виявився нездійсненним, оскільки змінилися істотні обставини. Мені стало ясно: при зіткненні із Заходом Польща нападе на нас у несприятливий для нас момент». Щоб забезпечити успіх задуманої акції, слід було Польщу політично ізолювати, забезпечити невтручання в німецько-польський конфлікт Англії та Франції, а на випадок їх виступу забезпечити собі тил і знизити загрозу економічної блокади договором з Радянським Союзом. Загалом, потрібно було змовлятися з «післязавтрашнім ворогом», зі Сталіном.

29 липня 1939 року Берлін запропонував Москві врахувати радянські інтереси в Прибалтиці та Східній Європі в обмін на відмову від договору з Францією й Англією. Ну, їй-богу, що вони можуть реально обіцяти: «Найбільше - участь у європейській війні, ворожнечу з Німеччиною, але жодної привабливої для Росії мети. З іншого боку, що можемо запропонувати ми? Нейтралітет і незалучення в можливий європейський конфлікт і, якщо Москва цього побажає, німецько-російське порозуміння щодо взаємних інтересів, завдяки якому, як і в минулі часи, обидві країни отримають вигоду». Щодня в Кремлі читали донесення Астахова (до речі, виявився мерзотником і польським шпигуном, довелося стерти в табірний пил): «Конфлікт з Польщею назріває з пришвидшенням; вирішальні події можуть вибухнути в найкоротший термін… Німецький уряд, виходячи з нашої згоди вести перемови про поліпшення стосунків, бажав би приступити до них якнайшвидше».

Сталін, який побоювався англо-німецького змови, дуже зацікавився цією ідеєю. Він тверезо оцінював обстановку і вважав більш вигідним підписати угоду з Німеччиною, щоб виторгувати свою частку, забезпечити Гітлеру «зелене світло» у війні з Заходом і самому «прийти до кінця найсильнішим».

Справді, варіантів було не так уже й багато, і вибір був ясним. Або захищати ідеологічно чужі парламентські демократії та відверто ворожу Польщу, нічого не отримуючи взамін. Або домовитися з Німеччиною і в союзі з нею запустити процес «відпадання від імперіалізму ряду нових країн», для початку найближчих сусідів. (Власне кажучи, рішення визріло ще під час Чехословацької кризи, коли «вождю народів» ясно дали зрозуміти, що йому відводиться лише роль статиста на підмостках великої європейської політики. Так, 4 жовтня 1938 року заступник наркома внутрішніх справ В. П. Потьомкін у розмові з французьким послом в Берліні зронив, що у сформованій ситуації єдиним виходом для СРСР може виявитися поділ Польщі у взаємодії з Німеччиною.)

19 серпня Берлін отримав текст радянського проекту майбутньої угоди. З постскриптумом: «Цей договір набирає чинності тільки в разі одночасного підписання спеціального протоколу із зовнішньополітичних питань, що становлять інтерес для Високих Договірних Сторін».

Через чотири дні в Москву прилетів «супердипломат» Йоахім фон Рібентроп, і в ході переговорів зі Сталіном і Молотовом уночі на 24 серпня були підписані стандартний пакт про ненапад (хоча досить курйозний сам факт підписання договору про «неагресію» між державами, що не мають спільного кордону, - поки що) терміном на десять років (у Лондоні в цей же день безуспішно чекали прильоту Германа Ґерінґа з аналогічною місією) і, найголовніше, додатковий протокол до нього, який визначив радянську частину «пирога»:

«При підписанні договору про ненапад між Німеччиною та Союзом Радянських Соціалістичних Республік нижчепідписані представники обох Сторін обговорили в суворо конфіденційному порядку питання про розмежування сфер обопільних інтересів у Східній Європі. Це обговорення привело до нижченаведеного результату:

У разі територіально-політичного перевлаштування областей, які входять до складу Прибалтійських держав (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Литви буде межею, що розділяє сфери інтересів Німеччини й СРСР. При цьому зацікавленість Литви в районі Вільно визнається обома Сторонами.