Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Одним з основних завдань радянської делегації на Нюрнберзькому процесі, крім викриття злочинів нацистів, було складання переліку тем, обговорення яких «неприйнятне з точки зору СРСР» - щоб переможці «не стали об'єктом критики з боку підсудних». Серед питань, «неприпустимих для обговорення в суді», виділялися такі:

1. Ставлення СРСР до Версальського мирного договору.

2. Радянсько-німецький пакт про ненапад 1939 року і всі питання, що мають до нього стосунок.

3. Відвідання Молотовом Берліна, відвідання Рібентропом Москви.

4. Питання, пов'язані з суспільно-політичним ладом СРСР.

5. Радянські Прибалтійські республіки.

6. Радянсько-німецька угода про обмін німецького населення Литви, Латвії та Естонії з Німеччиною.

7. Зовнішня політика Радянського Союзу, зокрема, питання про протоки, про нібито територіальні домагання СРСР.

8. Балканське питання.

9. Радянсько-польські стосунки (питання Західної України й Західної Білорусії).

Тобто більше половини заборонених тем стосувалися передвоєнних домовленостей Сталіна й Гітлера, які комуністи всіх наступних поколінь продовжували зберігати «в суворій таємниці».

«За теорією психологічної ймовірності, - писав А. Авторханов, - злочинець повинен обходити те місце, де він колись зробив пам'ятне злодіяння. Так роблять і радянські історики з «пактом Рібентропа - Молотова». Вони його ретельно обходять, коли пишуть про передумови нападу Німеччини на СРСР. Обходять тому, що укладенням цього пакту Сталін просто-таки злочинно запрошував Гітлера напасти на СРСР тим, що, по-перше, створив для Німеччини територіально-стратегічні передумови, по-друге, наперед забезпечив Гітлера військово-стратегічною сировиною із запасів СРСР, по- третє, посварив СРСР із західними демократичними державами, що бажали укласти з СРСР військовий союз проти розв'язання Гітлером Другої світової війни. Пакт розв'язував Гітлеру руки для ведення війни проти Заходу та ще забезпечував його життєво важливою для ведення цієї війни стратегічною сировиною. Молотов повинен був під виглядом «нейтралітету» підтримувати Гітлера політично, а Мікоян під виглядом «торгівлі» - економічно».

Саме тісна і взаємовигідна співпраця більшовиків «з нелюдами й людожерами», пов'язаними боротьбою на Заході, й дозволила Радянській країні «забезпечити мир протягом півтора року». Коли всі ліміти «дружби» були вичерпані, один спільник, запідозривши іншого в нещирості, дав йому по голові, й ніякі «мирні угоди» не могли йому перешкодити. Але Сталін же розраховував на щось інше.

До самої могили всесоюзний пенсіонер Молотов «обходив місце злочину», стверджуючи, що ніяких таємних протоколів не було. І тільки під кінець, за вісім місяців до смерті, допитуваний невтомно Феліксом Чуєвом, неохоче кинув: «Можливо».

В буремні роки перебудови і краху світової системи соціалізму протоколи знайшлися. Нове покоління фахівців все того ж інституту з'ясувало, що Сталін в принципі обрав політично найбільш вірне рішення, але, перекроюючи й пересуваючи кордони, «грубо порушив ленінські принципи радянської зовнішньої політики й міжнародно-правові зобов'язання, взяті СРСР перед третіми країнами». От уже справді: «Від ленінської науки міцніють розум і руки». Мовляв, таємні протоколи, які вирішують долю інших народів за них, - звичайно, погано, але сам пакт - безсумнівно, добре. Забуваючи про те, що без цих протоколів пакт для Сталіна не мав сенсу. Без протоколів він його й підписувати не збирався.

Деякі сучасні дослідники тлумачать договір з Німеччиною як цинічний, але суто прагматичний документ, мовляв, усі так робили, і Сталін з Молотовом нічим не гірші в ряді інших політиків того часу: «Життя є набагато різноманітнішим за старі юридичні формули, а міждержавні договори діють до того часу, поки це вигідно». По суті, це те ж виправдання віроломства й агресивності радянської зовнішньої політики, тільки з «реалістичної» точки зору й, до речі, ставить знак рівності між нацистськими й більшовицькими методами. А новим патріотам це страшенно не подобається.

Якщо пам'ятати про Мету, Сталін все зробив правильно й першу партію з Гітлером розіграв бездоганно. А незручність все одно відчувається. Суть її сформулював Д. Кеннан: «Вона (Росія) намагалася залишитися поза війною на підставі угоди з тими, хто, насамперед, її викликав, угоди, яка фактично пришвидшила й забезпечила її початок і передбачала поділ здобичі з агресором, як нагороду за прихильну згоду в агресії».