Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Відчуття, ніби в щось вляпалися. І запах неприємний залишився, він до цього часу отруює атмосферу відносин Росії з деякими з сусідів.

Крах Версальської системи, що ознаменувався підписанням Мюнхенської угоди у вересні 1938 року, віщував неминучість чергового військового зіткнення між великими державами, а також державами, сповненими рішучості стати великими. Занадто багато хто з борців за мир насправді пристрасно війни хотіли: Німеччина, Італія, Японія, Сполучені Штати та, безсумнівно, Радянський Союз. Фюрер німецької нації А. Гітлер, повіривши в стратегію «бліцкригу», розраховував розбити своїх противників поодинці й забезпечити на тисячу років гегемонію Третього Райху. Скромний радянський генсек Й. В. Сталін і американський президент Ф. Рузвельт, яких війна в Європі влаштовувала якнайбільше, - вибрати вигідний для себе момент і вирішити суперечку про вплив у світі на свою користь. Власні плани були в японського мікадо та італійського дуче. Мир був приречений.

Категорично не бажали воювати лише Англія та Франція, що розраховували політичними й економічними поступками замирити Гітлера й каналізувати німецьку агресію на схід - і нехай арійці до посиніння б'ються з більшовиками. Біда в тому, що в інтереси Адольфа Алоїзовича не входило надавати послуги західним демократіям. Після окупації Чехословаччини на черзі стояло польське питання, та й ганьбу Версаля можна було змити тільки в Комп'єнському лісі, що зберігав меморіальну плиту із зухвало нахабним написом: «Тут 11 листопада 1918 року була переможена злочинна гордість Німецької імперії…»

В результаті до початку 1939 року в Європі склалися два військово-політичні блоки: англо-французький та італо-німецький, кожен з яких виявився зацікавленим в угоді з Радянським Союзом, прагнення якого грати хоч яку-небудь роль в європейських справах раніше демонстративно ігнорувалося. Офіційна радянська пропаганда того періоду все капіталістичне оточення традиційно таврувала як лютих ворогів «батьківщини переможного пролетаріату», а головні держави поділяла на агресорів (Німеччина, Італія, Японія) та посібників агресії (Англія, Франція, США). Однак у Кремлі швидко зорієнтувалися в новій ситуації, і 10 березня 1939 року (через п'ять днів німецькі війська займуть Прагу) Сталін з трибуни XVIII з'їзду партії недвозначно вказав, що «Анти-Комінтернівський пакт» насправді спрямований не проти СРСР, а проти Англії, Франції та Сполучених Штатів. З контексту його промови випливало, що ці ж країни, які проводять політику невтручання, і є істинними «паліями війни», що мріють послабити своїх суперників, а потім «виступити на сцену зі свіжими силами». Звідси - політика Радянського Союзу повинна полягати в тому, щоб і надалі зміцнювати ділові зв'язки з усіма державами, «дотримуватися обережності й не давати втягнути в конфлікти нашу країну провокаторам війни, які звикли загрібати жар чужими руками». Таким чином, було покладено початок радянсько-німецькому зближенню.

У квітні 1939 року з різними влесливими пропозиціями до Москви звернулися одночасно Німеччина, Англія і Франція. Йосиф Вісаріонович не поспішав. Він отримав можливість вибирати, з ким і про що йому домовлятися, оскільки тепер в переговорах з СРСР виявилися зацікавленими всі «гравці». Назрівання війни відкривало нові перспективи для посилення впливу Країни Рад в Європі. Тому нарком закордонних справ М. М. Литвинов, орієнтуючи 4 квітня радянського повпреда в Німеччині про загальні принципи радянської політики, зазначав, що «затримати і призупинити агресію в Європі без нас неможливо, і чим пізніш до нас звернуться за нашою допомогою, тим дорожче заплатять»:

Настав період активних дипломатичних ігрищ.

11 квітня 1939 року Німеччина зробила зондаж позиції СРСР на предмет покращення стосунків - саме в цей день Гітлер затвердив «Директиву про єдину підготовку збройних сил до війни на 1939-1940 рр.». Радянська сторона продовжувала вичікувати. Того ж дня Лондон запитав Москву, чим вона при необхідності зможе допомогти Румунії. 14 квітня Франція запропонувала СРСР обмінятися листами про взаємну підтримку в разі нападу Німеччини на Польщу й Румунію та повідомила про готовність обговорити власні пропозиції радянського керівництва. Тоді ж Англія зробила спробу переконати Москву щоб зробити заяву про підтримку своїх західних сусідів у разі нападу на них. У відповідь 17 квітня Радянський Союз запропонував англо-французам укласти договір про взаємодопомогу. Втім, одночасно повпред у Берліні А. Ф. Мерекалов відвідав статс-секретаря Міністерства закордонних справ Ернста фон Вайцзекера й між іншим заявив: «Ідеологічні розбіжності… не повинні стати каменем спотикання щодо Німеччини… З точки зору Росії, немає причин, які можуть перешкодити нормальним взаємостосункам з нами. А, починаючи з нормальних, стосунки можуть ставати все кращими й кращими».