Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

29 квітня Париж висунув ідею про взаємні зобов'язання трьох країн на випадок війни проти Німеччини. Але в Кремлі все більше втрачали інтерес до цих пропозицій, що не обіцяють жодної конкретної вигоди. Тим більше, що мета «призупинити агресію в Європі» жодним чином не відповідала більшовицькій доктрині, не для того товариш Сталін тяжко трудився, перетворюючи країну на «базу пролетарської революції». Він добре засвоїв заповіти Ілліча: «Остаточно перемогти можна тільки у світовому масштабі… Ми живемо не тільки в державі, а й у системі держав, й існування Радянської республіки поряд з імперіалістичними державами тривалий час немислиме. Зрештою, або одне, або інше переможе». Сам Йосиф Вісаріонович чудово розумів, що марксовий «соціалізм» в окремо взятій країні без наявності «міжнародної революційної перспективи» приречений, і «в разі відтягування перемоги соціалізму в інших країнах… радянська влада розкладеться, партія переродиться». Якраз в квітні 1939-го начальник Політуправління Червоної Армії комісар 1-го рангу Л. 3. Мехліс розтлумачував пропагандистам Київського військового округу основи «мирної політики» партії: «Якщо спробувати коротко, але дохідливо, щоб зрозуміли широкі маси, сформулювати суть сталінської теорії соціалістичної держави, то треба сказати, що це є теорія ліквідації капіталістичного оточення, тобто теорія перемоги світової пролетарської революції… Робітничо-Селянська Червона Армія, інтернаціональна армія за панівною в ній ідеологією, допоможе робітникам країн-агресорів звільнитися від ярма фашизму й ліквідує капіталістичне оточення…»

Тим більш глибокими ставали реверанси Москви на адресу Берліна.

3 травня несподівано для всього дипломатичного корпусу Сталін усунув захопленого переговорами з британцями наркома закордонних справ М. М. Литвинова, на його «власне прохання». Призначення на цю посаду члена Політбюро ЦК ВКП (б) і голову Ради Народних Комісарів СРСР В. М. Молотова, «найбільш близького друга й найближчого соратника вождя» (не єврея - акцентував німецький посол граф Фрідріх Вернер фон дер Шуленбург), німці однозначно трактували як ознаку зміни зовнішньополітичного курсу. Тим більше, що радянські повпреди ненароком цікавилися в німецьких колег, «чи призведе це подія до зміни нашої позиції щодо Радянського Союзу». 17 травня радник посольства в Берліні Г. А. Астахов в інтимній розмові із завідувачем Східно-Європейською референтурою Юргеном Шнурре зауважив, що «в питаннях міжнародної політики в Німеччини та Радянської Росії немає жодних причин для непорозумінь між двома країнами». Він також «торкнувся радянсько-німецьких переговорів у тому сенсі, що за нинішніх умов бажані для Англії результати навряд чи будуть досягнуті».

І справді, переговори Англії та Франції з СРСР, що тривали п'ять місяців, закономірно зайшли в глухий кут. Обидві сторони патологічно не довіряли одна одній та не бажали зв'язувати себе конкретними зобов'язаннями, загрузнувши в тонкощах протоколу і тлумаченнях норм міжнародного права. Одночасно вони потай зондували Берлін на предмет покращення стосунків, розподілу «сфер інтересів» та невтручання у справи. До того ж західні партнери не дуже побоювалися Вермахту й були невисокої думки про бойову міць РСЧА. Ще одним каменем спотикання стала Польща, яка гучно відкидала будь-який союз із Москвою, вимагала гарантій від Заходу, проводила часткову мобілізацію та при цьому таємно лестилась до Берліна.

«Як повія - хай вибачать мені присутні тут жінки, - іронізував з трибуни провідник сталінських думок у маси Мехліс, - переходить з рук у руки, так Польща віддавалась то Франції, то зав'язувала серйозний роман з Берліном. Зараз польська мадам оголосила, що вона зайняла тверду позицію й шукає серйозного партнера, обов'язково із засобами. Подивимося, що вийде з цього».

Англійці бомбардували Берлін пропозиціями про співпрацю та розподіл «сфер інтересів», обіцяючи припинити перемовини з СРСР і в той же час шантажуючи німців самим фактом переговорів - все в дусі традиційної британської політики вічних інтересів. «Англія - це професійний палій війни, але дворушник, але спритний дворушник, - віщав Мехліс. - Її політика проста - знищувати своїх імовірних противників чужими руками, втягуючи їх у війну з ким завгодно, особливо з Радами, а я прийду до кінця найсильнішою та буду диктувати».

Фюрер вже твердо вирішив, що приватні англійські поступки в принципі проблеми не вирішують і для завоювання гегемонії в Європі потрібна невелика переможна війна: «Необхідне застосування збройної сили перш, ніж відбудеться останнє велике зіткнення із Заходом. Потрібно випробувати інструмент війни». На травневій нараді з керівниками вермахту Гітлер попередив генералітет: «Національне об'єднання німців, за небагатьма винятками, здійснене. Подальші успіхи без кровопролиття досягнуті бути не можуть».