Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

«Справа йшла до того, що незабаром повинні були десь зустрітися дві армії: визвольна Червона Армія та розбійницький німецько-фашистський вермахт. Це сталося в Білостоці. До цього часу гітлерівці вже увійшли в місто. Ми ж (?) запропонували їм залишити його. Вони погодилися (??), але поставили умову, щоб у Білосток спочатку прибула команда радянських військ у складі не більше 120 осіб, інші наші частини вступили б туди лише після відходу німецьких військ.

Ми спочатку губилися в здогадах: навіщо німці поставили таку умову? А потім зрозуміли, що вони побоювалися того, що гітлерівські солдати побачать теплу і дружню зустріч нашої армії, в той час як до них жителі Білостока ставилися з неприхованим презирством… Коли наші козаки прибули в місто, вийшло те, чого гітлерівці найбільше боялися і намагалися уникнути. Слух про вступ радянських військ швидко облетів місто. Вулиці, які тільки що здавалися безлюдними й мертвими, відразу наповнилися людьми, їх потоки направлялися до центру. Наших товаришів оточили тисячі містян. Вони гаряче вітали їх, обіймали як рідних і дарували квіти. Німецьке командування спостерігало цю картину з неприхованим роздратуванням. Контраст зустрічі вермахту й нашої армії з населенням не тільки Білостока, а й інших міст і сіл, свідчив про бездонну прірву, яка розділяла дві армії, які представляли два різні держави, два світи.

За планом німецькі частини повинні були покинути Білосток ввечері. Але вони вечора не дочекались і забрались раніше. Я прибув у Білосток о 16.00 і вже не мав можливості зустрітися з кимось із німецького командування хоча б з метою «подякувати» німцям за те, що за кілька днів вони встигли добряче пограбувати місто».

Якщо відкинути лірику, обидві сторони суворо дотримувалися підписаних домовленостей. Хоча німецьких генералів, природно, дратували маневри політиків і здача кров'ю завойованих територій. «Таким чином, - писав Манштайн, - всі бої по той бік Сяну й Вісли для групи армій були марними і вели тільки до вигоди для Рад!» Генералу Ґудеріанові дуже не хотілося віддавати росіянам Брестську фортецю: «Таке рішення міністерства ми вважали невигідним… Мабуть, до переговорів про демаркаційну лінію та про припинення військових дій взагалі не був залучений жоден військовий». Франц Гальдер обурювався з приводу здачі росіянам Львова: «День ганьби німецького політичного керівництва». У військовому середовищі було чимало людей, які вважали зближення з СРСР помилкою. Так, генерал-полковник фон Бек у записці від 20 листопада 1939 року вказував, що успіх у війні проти Польщі знецінено висуненням СРСР на захід. Радянський Союз, зазначав він, не йде на повідку в Німеччини, а переслідує власні цілі.

Само собою, з прибуттям Єременка в Білостоці почалося свято, поляки (вже тут пригноблених білорусів практично не було), «одягнені в найкращий одяг», два дні підряд співали, танцювали й завалювали козаків квітами. До вечора в місто увійшла 6-а дивізія, 11-а дивізія досягла району Кринки-Білостоцькі, Городок.

Північніше діяла 20-а мотострілецька бригада, передана до складу 10-ї армії, яка 25 вересня о 15 годині прийняла в німців Осовець, 26 вересня, рухаючись по березі річки Бебжа, увійшла в Соколи, а до вечора 29 вересня досягла Замброва.

У другому ешелоні за військами 6-го кавкорпусу рухалися дивізії 5-го стрілецького корпусу, переданого до складу 10-ї армії. Зі світанку 24 вересня з'єднання корпусу рушили на лінію Свіслоч - Порозово, а передові загони о 13 годині 25 вересня зайняли Більськ-Підляський та Бранськ. Наступного дня в районі станції Гайновичі були взяті в полон 120 польських солдатів і виявлений склад, в якому зберігалися 30 тисяч снарядів, 10 мільйонів набоїв і 2 гармати. Того ж дня в районі Чижева німецький ар'єргардний загін був обстріляний поляками і, втративши 1 особу вбитою та 4 пораненими, повернувся в Цехновець, у розташування радянських частин, що надали німцям медичну допомогу. 27 вересня передові загони 5-го стрілецького корпусу зайняли Hyp і Чижев, в районі Гайнівки частини знову натрапили на склад, де радянськими трофеями стали близько 14 тисяч снарядів, 5 мільйонів набоїв, 1 танкетка, 2 бронеавтомобілі, 2 автомашини. Того ж дня в районі на північний схід від Костельні в лісі радянські солдати випадково виявили покинуте військове спорядження. Виставивши охорону, частини почали розшуки закопаного озброєння. Вночі до ланцюга охорони підходив польський загін з 50 вершників, але відступив у бік Hypу, де напав на німецькі частини, що відходили. Зазнавши втрат, німці звернулися за підтримкою до радянських частин і під прикриттям розвідбатальйону тринадцятої стрілецької дивізії відійшли на захід. У районі села Модерки цей польський загін зіткнувся з радянським розвідбатальйоном і, зазнавши втрат, був розсіяний. Тим часом у лісі були розкопані 936 снарядів, 168 тисяч набоїв, 2 мотоцикли, 2 бронемашини, 1 танкетка, 4 причепи, 2 автомашини та інше майно. Подібні знахідки здійснювалися з'єднаннями 5-го стрілецького корпусу і в наступні дні. О 19 годині 29 вересня з'єднання корпусу зайняли Малкіня-Гурна й Косув-Ляцький. В цей момент війська 10-ї армії перебували на лінії Щучин - Кольно - Ломжа - Малкіня-Гурна - Косув.