Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Як зараз відомо, військового зіткнення й не повинно було статися. У червні 1941-го все той же Ґудеріан «вимог» того ж Сандалова, що прикривав кордон на брестському напрямку, анітрохи не злякався.

Маршал М. В. Захаров, колишній помічник начальника Генерального штабу, й зовсім запевняв: «Започаткована Радянським Союзом ініціатива виявилася несподіваною для Німеччини… Радянському Союзу вдалося змусити Гітлера взяти на себе зобов'язання вже в ході війниз Польщею не переступати лінію річок Піса, Нарев, Буг, Вісла, Сян». Це твердження в радянській науці стало офіційною історичною версією - СРСР, виявляється, трохи не війною Гітлеру погрожував, аби захистити єдинокровних братів: «Швидкі й рішучі дії Червоної Армії зірвали розрахунок гітлерівців захопити Західну Україну та Західну Білорусію… На рішучу вимогу Радянського уряду фашистський вермахт змушений був очистити раніше зайняті території Західної України та Західної Білорусії».

Комуністи - завжди в білому, «комуністи - душею чисті».

Ось у Хрущова - до часу створення мемуарів з нього вже зняли всі «погони» та позбавили всіх звань - передача відбувалася буденно й по-діловому: «Ми вийшли на кордон, визначений серпневим договором. Деякі території, намічені як наші, вже були зайняті німцями, але Гітлер грав з великим розмахом і не хотів «по дрібницях» створювати з нами конфлікти. Навпаки, він хотів тоді прихилити нас до себе й показати, що він «людина слова». Тому німецькі війська були частково відведені, й наші війська вийшли на лінію кордону, обумовлену договором, підписаним Рібентропом і Молотовом».

А в Бресті збройне зіткнення все ж відбулося, тільки не з німцями, а з захисниками фортеці - солдатами маршового батальйону 82-го піхотного полку під командуванням капітана Радзишевського. Вночі 17 вересня залишки батальйону з одною гарматою таємно покинули позиції на Кобринському укріпленні та знову зайняли оборону в форті Сікорського (по-російськи - форт «Граф Берг»). Протягом двох діб німці займалися очищенням фортеці та, вважаючи, що форт порожній, не звертали на нього уваги. Але 19 вересня біля воріт з'явився мотоциклетний патруль, який запропонував полякам здатись у зв'язку з безглуздістю подальшого опору. Пропозиція не була прийнята. Німецькі підрозділи блокували форт, встановили кілька гаубиць і з ранку 20 вересня почали систематичний обстріл укріплень. Однак артилерійський вогонь фугасними снарядами середнього калібру не міг заподіяти гарнізону особливих втрат, а піхота противника не атакувала. Форт знаходився на добре видимій і прострілюваній з високих валів місцевості, і генерал Ґудеріан вирішив передати цю «скалку» росіянам.

Уже ввечері 22 вересня після короткого артилерійського нальоту в форт спробували увірватися два радянські бронеавтомобілі. Перший з них поляки підпалили пострілом з гармати, другий звалився в рів. Потім в атаку тричі піднімалася радянська піхота і кожен раз була відбита. «Навколо форту був сухий рів, з боку противника викладений камінням на висоту від 8 до 10 метрів, - згадував один із захисників капрал Ян Самосюк. - Поле обстрілу в нас було кращим, ніж у Цитаделі, оскільки огляд не затуляли ні дерева, ні чагарник. Того вечора Ради тричі ходили в дурну атаку, і якщо хто з них досягав рову живим, то падав у нього і… труп». Наступні два дні комдив Чуйков був дуже зайнятий прийомом-передачею міста й фортеці.

Нарешті, 26 вересня радянські воєначальники підійшли до справи серйозно: була застосована важка артилерія та здійснений масований штурм. Захисники форту в цей день понесли важкі втрати, але знову втримали позиції. Ввечері перед фортом з'явилися парламентери, які висловили «здивування» з приводу опору польських солдатів, адже Червона Армія прийшла, щоб допомогти полякам, вони повинні скласти зброю та здатися. На це Радзишевський відповів, що якщо росіяни не є ворогами, то повинні залишити в спокої польський форт. Проте всі ресурси оборони були вичерпані. Вночі капітан зібрав захисників, подякував за службу та порадив усім, здатним пересуватися, пробиратися додому (як стверджує польське джерело, залишених у форті поранених розлючені червоноармійці перекололи багнетами). Сам Радзишевський з невеликою групою дійшов до села Мухавець. Тут у будинку місцевої жительки вони переодягнулись у цивільний одяг і розійшлись у різні боки. Радзишевський попрямував у Брест, а потім у Кобрин, де повинна була знаходитися його сім'я. Він знайшов дружину й доньку, але незабаром за доносом був заарештований, переданий в НКВС і знову опинився в Брестській фортеці, на цей раз у в'язниці «Бригідки», де сиділи польські офіцери.