Йдучи з Бреста, німці передали радянському командуванню всіх полонених. Їх, відокремивши солдатів від офіцерів, утримували у міській в'язниці та фортечних казематах, використовуючи на роботах з розчищення завалів у Цитаделі. Після сортування й перевірки більшість рядових, в першу чергу жителів Західної Білорусії та Західної України, були відпущені по домівках. Офіцерів, поліцейських, жандармів і поранених, відокремивши медперсонал, протягом жовтня-листопада під конвоєм доставляли на залізничну станцію, вантажили у вагони і вивозили на Смоленщину, в Катинський і Старобільський табори, де майже всі вони згинули. Серед них був і герой оборони Брестської фортеці Вацлав Радзишевський.
Довгий час лише з мемуарів Ґудеріана можна було дізнатися про мужній опір «хороброго й наполегливого противника», яким показали себе поляки восени 1939 року, та бої за фортецю, «яка коштувала нам стільки крові». Радянською історією ці події були забуті, оскільки «лише в боях за комунізм народжується героїзм», все інше - несвідомість і шляхетська фанаберія.
Цікаві та загадкові справи творились у Кобрині. Історико-документальна хроніка району, видана в 2002 році, стверджує, що після відступу поляків увечері 18 вересня: «Жителі міста провели неспокійну ніч, очікували, що фашисти ось-ось увірвуться в їх будинки. Але ранок приніс звістку, яка обнадіювала: зі сходу рухається Червона Армія. Кілька днів у Кобрині панувало безвладдя… З ініціативи колишніх членів КПЗБ, які взяли на себе турботу про цивільне населення, стали організовуватися загони самооборони. До них приєдналися в'язні концтабору в Березі-Картузькій… Так народилася Робітнича гвардія Кобрина, яка поклала кінець мародерству й паніці в місті, організувала охорону найважливіших об'єктів. Кілька разів загону довелося відбивати спроби диверсантів (?) підірвати залізничний міст через Мухавець». Отже, німець цілий день боровся за Кобрин, поляків побив, але місто займати не став. Натурально милувався видами з іншого берега. Тільки незрозуміло, через що бійка вийшла? Німецькі генерали, вони, звичайно, «фашисти», але своїх солдатів берегли, даремно під кулі не підставляли. Московські переговори про демаркаційну лінію ще не почалися. Що ж завадило 2-й мотодивізії захопити Кобрин?
Власне, нічого. Сапери навели понтонний міст, і вранці 19 вересня німецькі частини увійшли в місто. Два дні вони ховали своїх полеглих (в 1940 році спеціальна комісія викопала труни й вивезла прах до Фатерлянду), на третій день - поляків. 22 вересня перед підірваним мостом з'явилися танки 32-ї бригади. Після коротких переговорів німці залишили Кобрин, і о 14 годині до нього увійшли радянські підрозділи.
Причина, із-за якої цю історію вважали за краще забути, полягає в тому, що з німецькою педантичністю нова влада першою справою заснувала в місті комендатуру й оголосила набір місцевих жителів у поліцію. Добровольців виявилося достатньо, в тому числі і «членів КПЗБ». Мабуть, так і «народилася Робітнича гвардія Кобрина».
23 вересня німецькі війська залишили Відомлю. На прощання німецькі танки обстріляли з кулеметів кінний роз'їзд розвідбатальйону 8-ї стрілецької дивізії: «В результаті обстрілу були вбиті 2 й поранено 2 особи та вбиті 3 коні… У відповідь на це з бронемашин розвідбатальйоном був відкритий вогонь по німецьких танках, вогнем у відповідь був розбитий один німецький танк і знищений екіпаж, після чого з боку німецьких військ була випущена червона ракета, що позначає, що перед нами знаходяться частини Німецької армії. При з'ясуванні причин обстрілу в німецького командування було дане пояснення: «Сталася помилка, думали, поляки, приносимо щирий жаль з приводу того, що сталося».
Уцілілі польські підрозділи звідусіль стікалися в район між Прип'яттю і Стиром. Сюди прибули частини батальйонів КОР «Клецьк», «Людвіково», «Сенкевичі», «Давид-Городок», до них приєднувалися окремі групи солдатів і поліцейських. Підполковник Сулик вивів до села Морочне полк КОР «Сарни». Велика кількість бійців різних підрозділів і призовників скупчилося в районі станції Малорита. Залізнична колія Ковель - Брест була буквально забита ешелонами зі зброєю й боєприпасами, цистернами з пальним, вагонами з пораненими. Прибулий в Малориту 22 вересня невідомо звідки полковник артилерії Оттокар Бжоза-Бжезіна (в перекладі з польської це щось на зразок Береза-Березняк) почав з усього цього «багатства» енергійно формувати зведену дивізію. Через дві доби в нього під командою знаходилося 5 батальйонів піхоти при 18 гаубицях калібру 100 та 75 мм. Імпровізоване з'єднання назвали на честь командира - дивізія «Береза». У Біловезькій пущі генерал Збігнев Підгірський організував кавалерійську дивізію «Заза», що складалася з двох бригад.
Читать дальше