Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Спірні питання при передачі населених пунктів вирішуються на місці спеціально виділеними делегатами. При цьому німецьке командування зобов'язане вжити заходів, щоб не було нанесено шкоди військовим і господарським об'єктам до їх передачі представникам Червоної Армії.

Радянське командування, в свою чергу, зобов'язане за заявкою німців надавати їм допомогу в знищенні «польських частин або банд», що заважають просуванню німецьких частин.

Авіація обох сторін також повинна дотримуватися 25-кілометрової розділової смуги.

Однак у той же день німецькі представники відвідали Відділ зовнішніх зносин НКО й повідомили, що зважаючи на продовження боїв під Варшавою і на захід від Львова генерал Браухіч просить всі затверджені терміни відведення військ відсунути на добу, а на пултуському напрямку - до вечора 4 жовтня. Додатковий час знадобився для вивезення полонених і поранених. Радянська сторона до прохання поставилася з розумінням, тим більше, що Браухіч обіцяв передати всі «найважливіші» об'єкти в цілості та збереженні. Відповідні зміни внесли в пункт другий протоколу.

23 вересня було опубліковане радянсько-німецьке комюніке: «Німецький уряд і уряд СРСР встановили демаркаційну лінію між німецькою й радянською арміями, яка проходить по річці Піса до її впадіння в річку Нарев, далі по річці Нарев до її впадіння в річку Буг, до її впадання в річку Вісла, далі по річці Вісла до впадання в неї річки Сян і далі по річці Сян до її витоків». [3] «Німецький уряд і уряд СРСР встановили демаркаційну лінію між німецькою й радянською арміями, яка проходить по річці Піса до її впадіння в річку Нарев, далі по річці Нарев до її впадіння в річку Буг, до її впадання в річку Вісла, далі по річці Вісла до впадання в неї річки Сян і далі по річці Сян до її витоків».- так спочатку з німцями лінією розмежування була визначена етнографічна межа польських і литовських земель з білоруськими й українськими (без врахування Лемківщини і Надсяння) відповідно до заявленого мотиву «взяття під захист українців і білорусів».

Польська кампанія (20.09-12.10.39р.)

Рано вранці 21 вересня в штаби Білоруського та Українського фронтів надійшла директива наркома оборони № 16693, що вимагала зупинити війська, підтягнути відсталі частини й тили, налагодити стійкий зв'язок, бути пильними й чекати подальших розпоряджень. О 22 годині надійшов наказ Ворошилова № 156, в якому містився зміст радянсько-німецького протоколу й дозволялося відновити рух на захід зі світанком 23 вересня. Маршал також попередив, що за Бугом, цілком можливо, доведеться й повоювати, що: «…поляки будуть збирати розпилені частини в загони й банди, які спільно з польськими військами, що діють під Варшавою, можуть вчинити нам завзятий опір і місцями наносити контрудари».

В Сувалківському виступі активні дії тривали безперервно. Контролююча Сокулку 2-а танкова бригада для переслідування відступу з Гродно польських військ і зайняття району Августов - Сувалки виділила 21 вересня загін під командуванням майора Ф. П. Чувакіна, в якому налічувалося 470 осіб, 252 гвинтівки, 74 кулемети, 46 гармат, 34 танки БТ, 6 бронеавтомобілів і 34 автомашини. Рушивши на північ, загін вночі наздогнав ворожий ар'єргард коло села за сім кілометрів на захід від Сопоцькина. Ним виявився 101-й уланський полк майора Станіслава Жуковського, який зберіг боєздатність і готовність битися. Улани першими виявили противника й організували оборону. В розпочатому бою, що тривав 10 годин, за радянськими даними, були вбиті 11 і поранені 14 червоноармійців, підбиті 4 танки та 5 автомашин. На одній з автомашин вибухнули боєприпаси. Поляки мали лише одну протитанкову рушницю, але широко застосовували пляшки з запалювальною сумішшю. Були взяті в полон 60 польських військовослужбовців, інші пішли в ліси.

Польська сторона оцінила результати сутички, як нехай невелику, але безсумнівну свою перемогу. Опис бою залишив ротмістр Сарна-Лопіновський: «Дванадцять разів ворог атакував село. Кожна з цих атак була відбита з втратами для противника. При цьому пляшками з бензином були підбиті одинадцять танків у передпіллі та в глибині оборони групи. Битва закінчилася для нас успішно. Правда, втрати понесли великі. Другий ескадрон, який прийняв на себе головний удар, втратив половину людей і сімдесят відсотків кінського складу вбитими або зниклими без вісті. Солдати бились як герої. Ніколи не забуду прізвищ капрала Хорошука й улана Полотчаніна, які піднялися на танки й ударами прикладів своїх карабінів по дулах пошкодили на них кулемети. В тій битві загинув командир полку, два командири ескадронів, один командир взводу. Втрати більшовиків, згідно з радянськими джерелами, склали 12 танків і 800 осіб… Успішне завершення цієї сутички відкрило дорогу й дозволило просуватися в обраному напрямку підрозділам оперативної групи «Волковиськ» під командуванням генерала Вацлава Пшезьджецького».