Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

О 14.00 польські війська стали складати зброю, через годину з'єднання 2-го кавалерійського корпусу лавою спільно з танками 24-ї, 38-ї та 10-ї танкових бригад вступили в місто. Для європеїзованих обивателів Львова Червона Армія, незважаючи на велику кількість броньованої техніки, виглядала ордою злидарів-бродяг: «Впадає в очі слабка навченість; марш війська відрізняється низькою дисципліною, недоглянутістю і брудом. Помітно, що солдати погано нагодовані, зброя недоглянута, обмундирування різномасті за кольором і покроєм, багато в польських мундирах, взуття часто підв'язане шнурками, щоб не розлетілося, багато дірявого. Загальне враження - банда, а не армія».

Польський гарнізон виконав угоду про здачу, лише окремі групи в декількох місцях відкрили вогонь з барикад, але опір був швидко придушений. До вечора 23 вересня в місті був наведений порядок, і основні сили радянських військ були виведені на його околиці (серед безлічі трофеїв виявились і два польських бронепоїзди, які після косметичного ремонту були покликані на службу в чекістське відомство. «Бартош Гловацький» отримав найменування бронепоїзд № 58 і ввійшов до складу 3-ї дивізії НКВС з охорони залізниць, «Сміливий» став бронепоїздом № 75 у складі 4-ї дивізії НКВС. Обидва влітку 1941 року були розбиті в дуелях з німецькими танками й кинуті командами).

Польські патріоти в Лондоні й Парижі чимало нарікали генералу Лянглеру за його «слабкодухість і відсутність широти мислення»:

«… Львів, згідно з нашою оцінкою, міг бути утриманий в польських руках ще два-три тижні, можливо, до 10.10.1939. Це була б найдовша оборона останньої межі польської землі. Морально-пропагандистське і моральне значення такої оборони на очах усього світу, увага якого була тоді зосереджена на Польщі, - просто важко переоцінити… В цілому роль Лянглера в період з 17.9.1939 слід оцінювати вкрай негативно».

Що ж, який піп, така й парафія. У день, коли Лянглер обмірковував рішення про капітуляцію, в Румунії інтернований маршал диктував свій останній наказ Війську Польському:

«Солдати!

Більшовицький напад на Польщу стався в той час, коли наші війська здійснювали маневр, метою якого була концентрація сил у південно-східній частині Польщі, щоб, маючи можливість отримувати підтримку, військові матеріали і зв'язок через Румунію з Францією та Англією, продовжувати війну далі. Напад більшовиків зробив неможливим виконання цього плану. Всі наші війська, здатні боротися, були пов'язані діями проти Німеччини. Я вважав, що у сформованій ситуації моїм обов'язком було уникнути безцільного кровопролиття в боротьбі з більшовиками і врятувати те, що ще можна врятувати. Постріли в більшовиків, здійснені частинами КОР, підтвердили, що ми не віддаємо нашу землю добровільно. А оскільки в перші дні більшовики не стріляли по наших загонах і не роззброювали їх, я вирішив, що є можливість вивести досить великі сили на територію Угорщини та Румунії. Я мав на меті перевезти вас до Франції й там організувати польську армію. Хотів, щоб польський солдат взяв участь у подальшій війні та щоб при переможному її закінчення існувала польська армія, яка представляла б Польщу та її інтереси. Про цю найважливішу сьогодні ціль ви повинні пам'ятати. Хоча умови вашого життя були найтяжчими, ви повинні триматися, не забуваючи, що є солдатами, яких зобов'язує до того обов'язок і честь… Треба зціпити зуби і триматися. Становище зміниться, війна триває. Будемо ще битися за Польщу і повернемося до Польщі, принісши їй перемогу».

Фельдмаршал Манштайн, віддаючи данину поваги хоробрості польських солдатів і офіцерів, не зміг приховати зневаги до їх головнокомандувача:

«В маленькому залі, який ми обрали для їдальні оперативного відділу нашого штабу, як символ нової Польщі висів писаний олійними фарбами портрет наступника Пілсудського маршала Ридз-Сміґли. У величній позі, зі срібним маршальським берлом в руці, який завершувався товстим навершшям і цим нагадував середньовічні булави, маршал стояв на тлі атаки польської кавалерії. Самовпевнено й зарозуміло він дивився зверху на нас. Про що думає цей чоловік у даний час? Доля очолюваної ним армії вже вирішена. Держава, керманичем якої він був, знаходилася напередодні катастрофи! Він сам, проте, як це незабаром з'ясувалося, не був Героєм. Він залишив свою армію напризволяще і втік до Румунії, не забувши попередньо переправити туди ж свою рухомість».

У листопаді 1939 року прем'єр-міністр Владислав Сікорський офіційно зняв Ридз-Сміґли з поста головнокомандувача. В кінці 1940-го маршал втік з-під варти, нелегально перейшов румунський кордон з Угорщиною й осів у Будапешті. Новому польському уряду він виявився абсолютно не потрібен, навіть в якості командира полку. Польський Опір і збройні сили за кордоном очолив генерал броні Соснковський. У жовтні 1941 року Ридз-Сміґли, вирішивши встановити зв'язок з підпіллям, пробрався до Варшави, де через півтора місяця раптово помер від банального серцевого нападу.