Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

У смузі 6-ї армії (17-й стрілецький і 2-й кавалерійський корпуси - 80 834 особи, 630 гармат і мінометів, 675 танків) штурмова група прикордонників і червоноармійців о 4 годині ранку 17 вересня захопила Волочиський міст. Через півгодини артилерія 17-го стрілецького корпусу завдала удару по ворожих об'єктах на протилежному березі річки Збруч, і війська приступили до форсування, використовуючи захоплений міст і наведені переправи. Провівши навчання з подолання водної перешкоди, частини 17-го корпусу (96-а і 97-а стрілецькі дивізії, 38-а і 10-а танкові бригади) згорнулися в похідні колони й рушили в бік Тернополя. Рухливі з'єднання швидко обігнали піхоту, і вже до вечора 10-а танкова бригада (98 танків Т-28 і 40 танків БТ, 19 бронеавтомобілів) вступила в місто. Північніше наступала 24-а танкова бригада (305 танків БТ, 8 танків ТГ-26, 28 бронеавтомобілів) полковника П. С. Фотченкова спільно зі 136-м стрілецьким полком 97-ї дивізії, пройшла Доброводи і, обійшовши Тернопіль з північного заходу, близько 22 години вийшла на його західну околицю та приступила до її очищення від польських частин. З півночі до міста пройшли 11 танків 5-ї кавалерійської дивізії 2-го кавкорпусу.

Хоча організованого опору вчинено не було, без стрілянини не обійшлося. Так, кілька польських солдатів з двома офіцерами встановили кулемети на вежі костелу в центрі Тернополя і відкрили вогонь по радянських військах. «Несподівано з костелу полоснув по вулиці щільний кулеметний вогонь, - згадував С. М. Штеменко. - Заіржали коні, забігали люди. Піднялася відповідна стрілянина. Припинити її не можна було до самого світанку. Час від часу вона спалахувала то в одному, то в іншому кінці міста. В костелі ми виявили вранці купи порожніх гільз, але того, хто вів вогонь по вулиці, затримати не вдалося. Говорили, це - ксьондз, який встиг втекти потайним ходом». Жителі міста історію з нічними кулеметниками теж запам'ятали надовго, тільки в їх описі кінцівка була трохи інша, ніж у нашого генерала армії. Вранці козачки зігнали до костелу 100 осіб місцевих і оголосили їх заручниками. Після чого польські офіцери застрелилися, солдати капітулювали. День 18 вересня довелося присвятити зачищенню міста від «бандитів». У ході перестрілок Червона Армія втратила 3 особи вбитими та 37 пораненими. Одночасно в Тернопіль вступили війська 17-го стрілецького корпусу. В полон було взято 600 польських військовослужбовців.

Північніше наступали з'єднання 2-го кавалерійського корпусу; подолавши річку Серет, отримали наказ Тимошенко форсованим маршем рухатися до Львова й оволодіти містом. Оскільки кінський склад потребував відпочинку, командир корпусу створив зведений моторизований загін під командуванням комбрига Я. С. Шарабурко з 600 кавалеристів, посаджених на танки 5-ї кавдивізії, та батальйону 24-ї танкової бригади. Загін вирушив до Львова, по дорозі «зібравши» до 6000 полонених. Решта війська 6-ї армії в міру можливості також стягувалися до головної мети - Львова. Коло Сасова 14-а кавалерійська дивізія зламала опір місцевого гарнізону та поліції, взявши в полон 1155 осіб і захопивши 200 гвинтівок. У ніч на 19 вересня від Бродів до міста підійшла колона польських військ, яка також була роззброєна. В полон було взято ще 12 096 осіб, трофеї склали 12 тисяч гвинтівок, 26 гармат, 275 кулеметів, 32 автомашини і 1200 коней.

На ранок 19 вересня 2-й кавкорпус зайняв Золочів, а ввечері 20 вересня 14-а дивізія досягла Яричева, Борщович, 3-а дивізія - Калинівки й Білки Шляхетської за 8 кілометрів від Львова.

Не здобувши вражаючих військових перемог, армія комкора Голікова особливо відзначилася на іншому фронті - розстрільному. Заспівувачем у цій справі був сам Філіп Іванович. Так, 21 вересня в Золочеві, згадавши свою юність у рядах каральної бригади, командарм, не дивлячись, підмахнув папірець, що дозволяв начальнику особливого відділу 2-го кавалерійського корпусу Кобернюку розстріляти будь-яких десять осіб за його вибором. Отой Кобернюк в'їхав у місто, заарештував начальника в'язниці, його заступника, прокурора, кілька чиновників поліції та адміністрації та «всіх цих осіб, в рахунок встановленого Військовою радою 6-ї армії ліміту» розстріляв. Трохи пізніше, щоб не затруднювати похвальну ініціативу підлеглих «лімітами», Голіков і член Військової ради бригадний комісар Захаричев дали особістам добро «швидко заарештованих» ворогів народу вбивати «спрощеним порядком». Ця «установка» була доведена також до командирів з'єднань і частин. Без суду розправлялися над полоненими польськими військовослужбовцями, поліцейськими й «мирними жителями куркульського походження». Відлуння цієї стрілянини докотилося аж до товариша Сталіна у вигляді скарги прокурора армії, який не зумів вгамувати командарма і просив центр «навести в нашій 6-ї армії більшовицький порядок».