Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Вранці наступного дня 36-а танкова бригада рушила до Торчина, з якого виступила на Володимир-Волинський і о 22.30, після невеликого бою в районі казарм школи хорунжих і 27-го артполку, вступила в місто. 20 вересня командир бригади Богомолов вів переговори з начальником польського гарнізону генералом Мечиславом Сморавінським про умови здачі міста. Домовилися «чесно» про те, що гарнізон може вільно покинути Володимир-Волинський і піти за Буг, але особисту зброю буде залишено тільки офіцерам. Але тільки польська колона з генералом на чолі почала рух у бік Устилуга, як опинилася оточена танками, з яких повідомили, що «у зв'язку зі змінами в міжнародній обстановці» всі поляки відтепер є військовополоненими. Офіцерів роззброїли, колона розвернулася на 180 градусів і під конвоєм помаршувала на Луцьк. Рештки генерала Сморавінського знайдуть у Катині.

60-та стрілецька дивізія до ранку 19 вересня досягла Сарненського укріпленого району і приступила до його штурму. Радянським частинам, підтриманим танками, довелося вести боротьбу з довготривалими вогневими точками на правому березі річки Случ. Оборону на цьому рубежі тримали добре оснащені підрозділи полку КОР «Сарни» (батальйони «Сарни», «Рокитно», «Березне») під командуванням підполковника Нікодема Суліка. Їм надавав вогневу підтримку бронепоїзд № 51 «Перший маршал», який зайняв позицію в районі станції Немовичі. Після дводенних боїв радянські війська прорвали укріпрайон і 21 вересня увійшли в Сарни. Польські прикордонники відступили в Поліссія на з'єднання з групою генерала Рюкеманна, бронепоїзд був відправлений в бік Ковеля.

Уночі з 20 на 21 вересня розвідувальний батальйон 45-ї стрілецької дивізії здобув Ковель. Частини польських військ, чисельністю близько 2000 осіб, організованого опору не чинили й завчасно відступили на захід, прагнучи перебратися на лівий берег Бугу. Розвідбат їх не переслідував «через відсутність достатніх сил» і зайнявся виловом поліцейських, що стріляли з горищ. Однак польська колона, рухаючись по шосе на Володимир-Волинський, не підозрювала про те, що від Володимира на Ковель йдуть радянські танки і піхота 8-го корпусу. Зустріч відбулась опівдні біля села Верба. Танкісти категорично відмовилися пропустити поляків за Буг і запропонували капітулювати без затій. Обеззброєна колона під охороною побрела до Луцька.

За свідченням очевидця: «Ради організували в Луцьку «польовий суд», який ліпив звинувачення «в підготовці в тилу Червоної Армії нападу на Радянський Союз». Під цей суд потрапили комендант міста полковник Хаберлег, його заступник, поліцейські, чиновники, українські націоналісти. На засіданнях першу скрипку грав якийсь Еттінгер, студент права, син місцевого заможного торговця, ще до війни займався комуністичної діяльністю. Тепер він був командиром «Робітничої Гвардії містечка Луцьк» і виконував роль «консультанта». Досить було твердження Еттінгера: «Це націоналістична сволота» - і вже без всяких розпитувань головуючий на засіданні політрук подавав недвозначний знак очікуючим «стрільцям».

Втім, навіть до такого «суду» справа не завжди доходила. Переповнені класовою ненавистю, бійці та командири нерідко розправлялися з «панами», в першу чергу з офіцерами, висловлюючись нашою канцелярською мовою, «в порядку самочинства»: «…Так, в районі Ковеля радянський загін напав на групу близько п'ятдесяти польських солдатів. Двоє з них були застрелені уві сні. З десяти офіцерів, які перебували в цій групі, одному, поручникові 53-го піхотного полку, радянський командир вистрілив з нагана між очей, інших наказав прив'язати до дерев їх власними поясами й розстріляти. Встигли вбити чотирьох, коли під'їхав старший начальник і наказав припинити екзекуцію. Прив'язані тіла убитих сказав залишити «для залякування». Це польське джерело. Є й російські, їх просто довго ховали: «27 вересня в 146-му стрілецькому полку після перестрілки з групою польських солдатів і захоплення їх у полон 15 солдатів за наказом старшого лейтенанта Булгакова і старшого політрука Кольдюріна були розстріляні з гармати» (спливає зі шкільного дитинства картинка в підручнику нової історії: «Розстріл повстанців сипаїв англійськими колонізаторами»).

Багато років по тому житель села Радин Малоритського району П. Д. Гаврилюк на запитання: «Чи були випадки вбивства польських поліцейських та інших представників польської влади?» - Відповів просто: «Якщо радянські солдати зустрічали когось у польській формі (польських офіцерів, поліцейських), то їх убивали на місці… Сільські жителі теж хотіли швидше позбутися поляків, влаштувати свою мирне життя».