Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Біля самого радянського кордону, в Давид-Городку, з 15 вересня розміщувалася евакуйована з Варшави штаб-квартира Корпусу прикордонної охорони під керівництвом генерала Вільгельма Орлика-Рюкеманна, якому номінально підкорялися всі польські прикордонні частини. Однак реально генерал мав зв'язок тільки з бригадою КОР «Полісся», батальйоном КОР «Клецьк» і полком КОР «Сарни».

17 вересня близько 5 години ранку командування КОР отримало повідомлення, що радянські війська перейшли кордон і напали на прикордонні застави. «Не тільки з моменту оголошення загальної мобілізації, а й до кінця війни керівництво КОР не отримало жодної директиви або наказу, що нам робити - на випадок війни з Німеччиною або війни на два фронти», - зазначав у донесенні Рюкеманн. Весь цей час Корпус прикордонної сторожі грав лише роль резерву живої сили для формування армійських з'єднань…

Проте на запити командирів генерал без коливань віддав наказ про організацію оборони та вчинення опору противнику, хоча він чудово розумів, що прикордонна варта занадто слабка, щоб стримати натиск Червоної Армії. Командувач розраховував дати хоч якийсь час для підготовки до бойових дій з новим ворогом частинам Війська Польського, що розміщувалися в Поліссі. Проте зв'язатися з генералом Клебергом йому не вдалося. Тим часом у штаб оперативної групи «Полісся» звістка про радянське вторгнення прийшла від командира бригади КОР підполковника Ружицького-Колодейчика. Генерал Клеберг, також усвідомлюючи слабкість і малочисельність прикордонних частин, віддав наказ чинити опір як можна довше, а в разі невдачі відходити на захід. Через відсутність зв'язку між двома досить численними польськими угрупуваннями - КОР, що налічувало майже 7000 осіб, і групою «Полісся» - вони діяли незалежно одне від одного.

Польські прикордонники, незважаючи на велику перевагу в силах частин Червоної Армії, вчинили їм запеклий опір. Так, батальйон «Людвіково» під командуванням капітана Анджея Шумлінського чисельністю в 700 бійців і командирів, з яких 100 взагалі не мали зброї, вів бій до 15 години і своїх позицій не здав, поки не отримав наказ на відступ до Лунинця. Його втрати склали 8 осіб убитими, пораненими 9, 7 потрапили в полон. До Лунинця, на з'єднання з бригадою «Полісся», лісами відходив і батальйон «Клецьк». Частини КОР були відтіснені в південному напрямку, але не втратили боєздатності і здаватися не збирались.

Генерал Клеберг вирішив оборонятися ввіреними йому силами до кінця, розгорнувши їх на північ і використовуючи численні природні перешкоди. Уночі з 17 на 18 вересня він віддав спільний наказ про оборону Полісся на лінії Кобрин - Пінськ - Лунинець.

Весь день 18 вересня ліве крило дивізії «Кобрин» під командуванням полковника Адама Еплера, зайнявши позиції по березі каналу і річки Мухавець і підірвавши міст, билося за рідне місто з частинами 2-ї моторизованої дивізії генерала Бадера.

Увечері пішов фланговий удар 23-го стрілецького корпусу Акімова, що наступав із заходу на схід по обох берегах Прип'яті. Під натиском радянської піхоти, підтриманої танками, батальйон КОР «Сенкевичі» почав відхід на Лунинець, а батальйон «Давид-Городок» - на Столін. Штаб КОР перемістився в Столін. Виходячи зі зміни оперативної обстановки, генерал Рюкеманн призначив район зосередження частин прикордонної сторожі: територію між річками Прип'ять і Стир, біля села Морочне. Генерал Клеберг віддав наказ командувачу Пінської флотилії командору Вітольду Зайончковському приготувати до підриву судна, замінувати мости в Городищі, Мостах, Волинську, Пінську, переправи на Королівському каналі, а також приступити до евакуації екіпажів, військового спорядження, засобів зв'язку, запасів продовольства і пального. Штаб оперативної групи «Полісся» перебрався в село Любешів. Дивізія полковника Еплера, втративши убитими 127 осіб, о 22 годині залишила Кобрин і відступила на південь.

Вранці 19 вересня генерал Рюкеманн переніс свою штаб-квартиру зі Століна в село Морочне і разом зі своїм начальником штабу майором Гавронським на автомобілі виїхав у Любешів, щоб встановити особистий контакт з генералом Клебергом та скоординувати дії обох угрупувань. Тільки до цього часу штаб групи «Полісся» через Ковель отримав «загальну директиву» маршала Ридз-Сміґли, згідно з якою, уникаючи боїв з Червоною Армією, слід було пробиватися в південно-західному напрямку, до Румунії або Угорщини. На злітному полі біля Пінська базувалися три бомбардувальники типу «Лось». Командир ескадрильї запропонував доставити Клеберга і його штаб в Румунію. Отримавши відмову, авіатори відкланялися й полетіли. Командувач прийняв рішення сконцентрувати свою оперативну групу південніше Прип'яті, в районі Камінь-Каширського, і відходити через Ковель і Луцьк. Генерал Рюкеманн запропонував почекати один-два дні, поки до Любешова підтягнуться частини КОР, і об'єднати сили. Клеберг чекати відмовився і призначив місцем зустрічі Ковель. Наступного дня ОГ «Полісся» почала марш на південь.