Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Об 11 годині 19 вересня частини 52-ї стрілецької дивізії полковника І.М. Руссіянова зайняли Лахву. Просуваючись далі, радянські війська в Кожан-Городку були обстріляні загоном прикордонної сторожі. Розвернувшись, червоноармійці вступили в бій і незабаром відтіснили поляків у ліс. В ході сутички радянські частини втратили 3 особи вбитими і 4 пораненими. У полон було взято 85 польських військовослужбовців. Близько 17 години 205-й стрілецький полк з 1-м дивізіоном 158-го артполку зайняв Давид-Городок. О 19.30 радянські частини увійшли в Лунинець. Після цього дивізія отримала нове завдання: просуваючись вздовж течії Ясельда в напрямку Пінська, захопити переправи через річку, а потім і саме місто. Вже маючи інформацію про те, що польські частини відходять на південь, Руссіянов сформував моторизований загін під командуванням начальника штабу дивізії полковника Кузьміна в складі однієї стрілецької роти, двох батарей і дивізіону гаубичного артполку. Кораблі Дніпровської флотилії під командуванням капітана 1-го рангу Г. Чубунова дійшли до гирла річки Горинь і змушені були зупинитися через надзвичайно низький рівень води.

Вранці 20 вересня, рухаючись за течією Ясельди, загін Кузьміна в районі села Дубовичі наткнувся на групу польських прикордонників чисельністю 130 осіб, яка прямувала в бік Пінська і була оточена й роззброєна. Близько 16 години, запобігши вибуху залізничного моста через Ясельду, загін вийшов до Пінська (причому одні джерела оповідають про якихось героїчних бійців, що перебралися на інший берег і «перерізали дроти»; місцеві краєзнавці - про повстанський загін М. Г. Піскуна, що завчасно захопив міст і роззброїв охорону). Вперед був висланий кавалерійський ескадрон, ворога в місті не виявив. Президент міського магістрату Алявінський спочатку велів гордо вивісити національні прапори, але в останній момент одумався і наказав замінити їх одним - білим. Близько 18 години радянські танки й піхота вступили в місто. Коли червоноармійці виявилися на головній площі, з вікон костелу та сусідніх будинків по них був відкритий кулеметний вогонь. У відповідь прямим наведенням торохнула радянська артилерія.

Лише підхід основних сил 52-ї стрілецької дивізії дозволив вранці 21 вересня прочесати Пінськ і очистити його від противника, взявши в полон 6 офіцерів і 145 рядових.

Добровільно прийшли з околиць міста і склали зброю ще близько тисячі солдатів польської армії. Радянські втрати склали 4 особи вбитими, 5 пораненими, 2 червоноармійці потрапили в полон.

У ці ж дні польські екіпажі знищували судна Пінської флотилії. «Скоро почали лунати вибухи, - по гарячих слідах таврувала новонароджена «Поліська правда», - один… другий… третій… Поляки знищували річковий флот, побудований потом і кров'ю трудящих мас».

На річці Горинь, за 8 кілометрів від її впадіння в Прип'ять, був затоплений «Генерал Шерпінек». На 73-му кілометрі Прип'яті підірвали кораблі «Генерал Сікорський», «Генерал Сосіновський», «Нептун», «Кілінський», «Гетьман Ходкевич», монітори «Торунь», «Пінськ», «Городище», «Варшава». «Генерала Шептицького» спалили на захід від села Козляківці, на річці Струмень затопили канонерські човни «Швидкий» і «Зухвалий». Останніми загинули монітор «Краків» та канчовен «Лютий». Вони увійшли в Королівський канал і дісталися до залізничного моста на Іваново. Міст виявився зруйнованим, і командири затопили свої кораблі. По залізничному насипу моряки рушили на Камінь-Каширський, частина екіпажів повернула на захід. Усього зі складу колишньої флотилії до групи «Полісся» влилися два батальйони «річкової піхоти» (згодом польські монітори були підняті радянськими водолазами та, після ремонту, включені до складу Дніпровської військової флотилії під новими іменами - «Бобруйськ», «Вінниця», «Вітебськ», «Житомир», «Смоленськ»; у літній кампанії 1941 року всі вони знову потраплять в аналогічну ситуацію і знову будуть знищені власними екіпажами).

З 21 вересня двадцять третій стрілецький корпус був підпорядкований 4-й армії. О 14 годині 22 вересня радянські війська зайняли Іванове (Янув).

Війська Українського фронту 17 вересня теж перейшли державний кордон і стали просуватися вглиб Польщі. На території Західної Україні польська армія майже не чинила опору, маючи на те поважні причини - наказ маршала Ридз-Сміґли і можливість піти в Румунію.