Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Проте становище захисників ставало безнадійним. Угрупування «Брест» було на межі знищення, втрати вбитими й пораненими становили 40 відсотків, закінчувалися снаряди і гранати, допомоги не було. Горіли казарми, багато укріплень були перетворені на руїни. На окремих ділянках німцям вдалося зачепитися за фортечні вали і змусити польські підрозділи відступити в Цитадель. Генерал Плісовський, який отримав осколкове поранення, до цього часу втратив зв'язок з командуванням у Пінську й не мав жодної інформації про становище на фронті та ситуацію в країні. Тим часом Варшава вже була повністю блокована. Група армій «Південь» з'єдналася в районі Влодави з групою армій «Північ», замкнувши кільце оточення навколо основних сил польської армії. Загальне керівництво військовими діями практично було відсутнє. Всього цього у фортеці не знали. Було лише відомо, що в напрямку Білої Підляської частин противника ще не було, а між Бугом і Віслою відходить на південь тридцять третя польська піхотна дивізія. Близько 17 години 16 вересня генерал Плісовський скликав нараду командирів ділянок оборони, на якій було прийняте рішення: «Не бачачи можливості подальшого утримання фортеці й оцінюючи, що відхід з неї не завдасть шкоди всій операції», покинути Цитадель через вільний шлях на Тересполь - Кодень.

Пізно ввечері, коли вогонь німецької артилерії став менш інтенсивним, з фортеці через Тереспольські ворота вийшли командування і штаб оборони, маршові батальйони 34-го і 35-го полків, вартові батальйони, артилеристи, обоз і машини з пораненими. З настанням ночі дорога на Тересполь була заповнена відступаючими польськими частинами. Прикривати відхід залишилися солдати 82-го маршового батальйону і 2-а рота саперів. Сапери повинні були залишити позиції останніми, знищивши за собою мости й замінувавши дорогу.

Німці вночі з 16 на 17 вересня перекинули на лівий берег Бугу 76-й піхотний полк 20-ї мотодивізії під командуванням полковника Ґольніка, плануючи наступ із західного напрямку. В темряві на тереспольскому шосе сталося кілька сутичок польського ар'єргарду з передовими німецькими патрулями.

Сапери 2-ї роти продовжували очікувати в Цитаделі підрозділи 82-го маршового батальйону. В Кобринському укріпленні гримів бій. Зв'язкові, послані до капітана Радзишевського з наказом відходити, не повернулися. Пізніше з'ясувалося, що командир заявив підлеглим, що дозволяє їм відступити, але сам буде битися до кінця. Солдати вирішили залишитися разом з ним. Близько півночі сапери при світлі ракет побачили танки й піхоту, які рухалися з півночі до Цитаделі. Одночасно прийшла звістка, що дорога на Тересполь захоплена противником. Так і не виконавши завдання, невеликий загін саперів через Холмські ворота просочився на Південний острів, а потім щасливо вийшов в околиці Страдичі.

У першій половині дня 17 вересня через Західний острів в Цитадель по незруйнованому мосту коло Тереспольських воріт увірвався 76-й піхотний полк німців. З боку міста до фортеці увійшли підрозділи 20-ї моторизованої дивізії. Втрати обох сторін у цій битві невідомі. У полон у районі Брестської фортеці потрапили 988 польських солдатів і офіцерів, в основному поранені. Багато тяжкопоранених і контужених довелося залишити в госпіталі. З ними до кінця були лікарі-офіцери, санітари й медсестри під керівництвом капітана Фелікса Драгана. Частина захисників заблукала під час маршу на Тересполь і, наткнувшись на противника, була взята в полон. Однак більшість польських підрозділів прибули в призначене місце збору в район Коденя. Близько 2000 польських солдатів і офіцерів угруповання «Брест» під командуванням підполковника Горака продовжували боротьбу на Люблінщині до 1 жовтня.

В Поліссі були розгорнуті війська 23-го стрілецького корпусу (52-та стрілецька дивізія та кораблі Дніпровської флотилії) комдива С. Д. Акімова, яким було заборонено переходити кордон до особливого розпорядження. Корпус приєднався до визвольного походу лише ввечері 18 вересня, завдаючи удар у фланг і тил оперативній групі «Полісся» генерала Клеберга (втім, про її наявність радянське командування не мало поняття). До складу групи входили піхотна дивізія «Кобрин» (сім батальйонів піхоти, два гаубичні дивізіони), Підляська кавалерійська бригада й Пінська річкова флотилія, що налічувала 102 бойові та допоміжні одиниці. Головною ударною силою флотилії були чотири монітори типу «Варшава» та два монітори типу «Краків».