Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

З півдня в цей день безперервно атакувала підтягнута до 9 години ранку 20-а моторизована бригада 15-го танкового корпусу. Прибулий у другій половині дня зі своїм мотозагоном Єременко вирішив особисто очолити операцію із захоплення моста. Сівши в танк, комкор рушив на чолі атаки, але ворожий снаряд заклинив башту. Пересівши в іншу машину, Єременко знову очолив атаку і прорвався на міст, але тут від перегріву заглух мотор. В ході дуелі з вогневими точками противника знову виявилася пошкодженою башта. Нарешті механіку-водію вдалося завести двигун, і танк рушив по схилу моста назад, щоб через сотню метрів знову заглухнути, Єременко пересів у третій БТ і знову увірвався на міст, але уперся в бетонні блоки, що стали непереборною перешкодою. Протягом двох з половиною годин танк вів вогонь по протилежному березі з місця, що тільки підтверджує відсутність у поляків-яких пристойних протитанкових засобів.

Як згадував Єременко: «Поляки вчинили нам сильний, але абсолютно безглуздий опір… Мені довелося вперше взяти особисту участь у танкових атаках і познайомитися з бойовими якостями наших танків, зрозуміти суть деяких тактичних прийомів при діях танків у наступі на перетятій місцевості та в населеному пункті. Це був, загалом, не дуже веселий досвід: в бою на підступах до Гродно я і всі танкісти з екіпажу танка, який служив мені рухомим КП, були поранені, а всі три танки, на яких я послідовно керував боєм, виведені з ладу…»

20-а мотобригада в ході боїв 21 вересня змогла зайняти південно-західну околицю міста, але переправитися через Німан не зуміла через сильний рушнично-кулеметний вогонь з протилежного берега. Увечері підійшла 4-а кавалерійська дивізія. Новий штурм було призначено на ранок. Однак командувач оборони міста генерал Пшезьджецький вже прийняв рішення залишити Гродно й віддав своїм військам наказ відходити на північ. У ніч на 22 вересня, під прикриттям темряви, захисники залишили місто (в їх числі Роман Савицький, він ще повернеться і буде розстріляний німцями в 1942 році). Вранці Гродно було зайняте частинами Червоної Армії. На полі бою було поховано 644 трупи, взято в полон 1543 військовослужбовців противника, трофеями стали 514 гвинтівок, 50 револьверів, 146 кулеметів, 1 зенітна гармата, 1 міномет. Радянські втрати склали 57 осіб убитими, 159 пораненими, було підбито 19 танків і 4 бронемашини. Польські джерела стверджують, що в боях за Гродно було вбито й поранено 800 командирів і червоноармійців.

У наступні дні переможці, скривджені в найкращих почуттях, чинили розправу. Біля Собачої Гірки розстріляли два десятки взятих у полон «фашистських молодчиків» - школярів у віці від десяти до вісімнадцяти років. На вулицях проводили обшуки, в першу чергу молоді, і якщо знаходили хоча б складаний ножик, вбивали на місці. Тіла купами скидали перед костелом. Якийсь молодший лейтенант-зв'язківець зі 101-го полку на прізвище Дубовик, якому 22 вересня доручили відконвоювати з Гродно групу полонених, влаштував по шляху дізнання та розстріляв 29 осіб, ну явних ворогів, «замаскованих офіцерів». За два дні було вбито близько 300 захисників та жителів міста.

Тим часом командування 2-ї танкової бригади, що отримало завдання захопити Сокулку, але так і не дочекалося пального, було змушене створити загін під командуванням капітана Новикова в складі 43 танків, мотострілецької роти та взводу протитанкової артилерії, якому було передане все наявне пальне. Виступивши з Волковиська о 7 годині 20 вересня, загін зайняв Сокулку о 14 годині. 11-а кавдивізія і 5-й стрілецький корпус просувалися на захід і південний захід від Волковиська.

19 вересня після закінчення зосередження кордон перейшли війська 10-ї армії (6-а, 33-я і 121-а стрілецькі дивізії - 42 135 осіб, 330 гармат і мінометів, 28 танків), які під кінець дня досягли річок Німан і Уша. Продовжуючи повільне просування у другому ешелоні Білоруського фронту, війська армії до 20 вересня вийшли на рубіж Новогрудок - Городище. Наказом командувача Білоруського фронту армії був підпорядкований 5-й стрілецький корпус.

На фронті 4-ї армії (40365 осіб, всього 184 гармат і мінометів та 508 танків) під кінець першого дня наступу 29-а танкова бригада (240 танків Т-26) зайняла місто Барановичі за 50 кілометрів від кордону і розташований тут же укріплений район, який не був зайнятий польськими військами з причини їх відсутності. Гарнізон складався з господарських підрозділів відправленої на війну з німцем 20-ї піхотної дивізії, поліцейських, ненавчених новобранців та управління фортифікаційних робіт. «Опір противника, - рапортував начальник бронетанкових військ фронту комбриг Д. К. Мостовенко, - який очікувався в районі укріплень Барановичі, попереджений сміливими діями командира 29-ї танкової бригади, який наказав перелити паливо з танків 3-го батальйону в машини 1-го і 2-го батальйонів». Першим у місто ввійшов танковий батальйон під командуванням майбутнього генерала армії майора І.Д. Черняховського. В районі Барановичів, за радянськими даними, було взято в полон до 5000 польських солдатів, захоплені 4 протитанкові гармати та два ешелони з продовольством. 8-а стрілецька дивізія за цей час ледве допленталась до Несвіжа, а 143-я стрілецька дивізія полковника Орлова зайняла Клецьк.