На ранок 19 вересня мотозагін під командуванням командира корпусу, не зустрічаючи опору, ввійшов у Волковиськ. Місцеві жителі співали пісні й лізли цілуватись до запилених танкістів, пролетаріат негайно «приступив до встановлення своєї народної влади».
Приблизно в цей же час 152-й кавалерійський полк Чонгарської дивізії під командуванням «товариша Селюкова» після короткого бою зайняв Ліду, де, якщо вірити вітчизняним авторам, наші воїни взяли в полон 2500 осіб, захопили 300 гвинтівок, 100 тисяч набоїв, 23 літаки. Польські дослідники називають ці відомості «вельким кламством», тобто просто брехнею, тому що нев'янучим і найдостовірнішим джерелом інформації для наших істориків, як і раніше залишається газета «Правда» (в даному випадку від 5 жовтня 1939 року), що веде мовлення в унісон з «Фелькішер Беобахтер». Учасники подій стверджують, що на Лідському аеродромі до 19 вересня 1939 року взагалі не було жодного літака: 5-й авіаполк «карасів» відбув на захід ще в серпні, залишені навчальні машини знищили німецькі бомбовози, а тилові підрозділи полку пішли в Гродно. Гарнізон Ліди до моменту радянського вторгнення не перевищував 350 солдатів, яким ще ввечері 17 вересня видали платню за три місяці, цивільний одяг і наказали розходитися по домівках.
Для рейду на Гродно Єременком 20 вересня виділено 4-у кавалерійську дивізію. Але бойовим скакунам потрібний відпочинок, тому вперед знову був кинутий моторизований загін. На чолі колони на трофейному легковому автомобілі мчав сам Андрій Іванович.
З'єднання 5-го стрілецького корпусу (4-а і 14-а стрілецькі дивізії) перейшли кордон, зламавши слабкий опір польських прикордонників, взяли в полон 29 осіб, самі втративши 6 осіб убитими й пораненими 2. До 17-ї години частини корпусу вийшли на залізничну лінію Стовпці - Барановичі, а до 23 години досягли річки Уша. Протягом дня зі складу корпусу були виділені рухливі загони, які просунулися до річки Сервеч. Мотогруппа 4-ї стрілецької дивізії о 8 годині 19 вересня увійшла у Слонім, прийнявши в танкових частин понад 6 тисяч полонених. О 4 годині 20 вересня мотогрупа 119-го стрілецького полку ввійшла у Волковиськ, де була підпорядкована 15-му танковому корпусу. За три кілометри на захід від міста вона зіткнулася з двома ескадронами поляків і, втративши одного бійця вбитим, взяла в полон 150 осіб. 21 вересня основні сили 5-го стрілецького корпусу знаходились біля Зельви, а 119-й і 101-й полки були направлені до Гродно.
Ще в 1922 році територія Польщі була поділена на десять корпусних округів. У місті Гродно з населенням 58 тисяч осіб розташовувався штаб округу корпусу III, гарнізон складався з двох полків піхоти, 29-го полку легкої артилерії, 7-го танкового батальйону й дивізіону протитанкових гармат. У вересні 1939 року всі ці з'єднання знаходилися на німецькому фронті, і польські сили в Гродно налічували два імпровізованих батальйони й роту запасного центру 29-ї піхотної дивізії, 31-й вартовий батальйон, п'ять взводів позиційної артилерії (5 гармат), дві зенітно-кулеметні роти, батальйон національної оборони «Підстави», загони, жандармерії та поліції. В першій половині вересня зусиллями начальника укріпленого району «Гродно» полковника Богдана Гулевича було проведено ряд заходів з підготовки до вуличних боїв з німецькими частинами. Зокрема, були створені великі запаси пляшок, заповнених сумішшю нафти й бензину, багато солдатів та учнівська молодь пройшли практичний курс з використання цієї «протитанкової зброї». Однак на другий день після радянського вторгнення командувач округу 39-річний генерал Юзеф Ольшина-Вільчинський оголосив про демобілізацію армії, набір добровольців на «французький фронт» і перебрався з Гродно в Сопоцькин, ближче до литовського кордону. За ним слідом потягнулася цивільна адміністрація.
У Гродно залишився віце-президент Роман Савицький, який під сильним впливом патріотичної польської громадськості, в першу чергу - педагогічної, закликав усіх до оборони рідного міста. Під його керівництвом жителі почали копати окопи та рови, зводити на вулицях барикади і встановлювати протитанкові загородження. На підставі дозволів, виписаних міською радою, добровольцям роздавали з казарм зброю й набої. Для боротьби з бронетехнікою передбачалося використовувати 40-мм зенітки та пляшки з запальною сумішшю. Викладачки й учениці жіночих гімназій організовували санітарні пункти.
Керівництво обороною довірили полковнику Сєдлецькому; капітан Петро Корзон і майор Венедикт Серафін постали на чолі 1-го і 2-го батальйонів. Комендант гарнізону полковник Броніслав Адамович на керівництво не претендував, схиляючись, відповідно до наказу згори, до евакуації в Литву. Однак, коли 18 вересня прийшла звістка про те, що в сусідньому містечку Скідель «білоруські та жидівські» комуністи захопили владу, насамперед заарештувавши і трохи пострілявши «пілсудчиків», полковник діяльно приступив до організації каральної експедиції. Рано вранці 19 вересня сотня солдатів і поліцейських на вантажівках виїхала в Скідель. Прибувши на місце, поляки швидко ліквідували новоявлений ревком, звільнили заарештованих і приступили до екзекуцій. Заворушення, організовані місцевими «червоними» активістами, що приступили до формування Червоної Гвардії, мали місце і в Гродно, але були жорстко придушені військовими. Польські мемуаристи, кажучи про дії «п'ятої колони», незмінно вказують на євреїв і білорусів, не приховуючи глибоко вкоріненої до них недовіри з боку «титульної нації». У зв'язку з цим характерний епізод приводить Гродненська вчителька: «Хтось сказав мені, що євреї, які до цієї пори трималися осторонь, розтягують зброю з казарм. Схвильована, побігла до казарм і прибула як раз в той момент, коли під'їхала підвода, повна єврейської молоді. Всі євреї мали на рукавах біло-червоні стрічки, а зачарований цим якийсь наївний капітан роздає їм гвинтівки й набої. Закричала на нього: «Мало нам німців і москалів, а пан ще жидів на нас озброює!» Через хвилину телефоном він отримав наказ Савицького: зброю можна видавати тільки за свідоцтвом міської ради». Слідом вийшов наказ: ті, що не мають дозволу, зобов'язані зброю здати під загрозою смертної кари. У підозрілих будинках були проведені обшуки.
Читать дальше