Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Польські сили у Вільно налічували близько 16 батальйонів піхоти - приблизно 7 тисяч солдатів і 14 тисяч частково збройних ополченців. З артилерійського озброєння були 14 легких гармат, в тому числі 8 протитанкових, з боєзапасом по 20 снарядів на жерло. Крім того, від Волковиська на Вільно з твердим наміром взяти участь у захисті міста йшла група під командуванням генерала бригади Вацлава Пшезьджецького у складі чотирьох полків Резервної кавалерійської бригади, кількох зенітних розрахунків та залишків танкового дивізіону Підляської кавалерійської бригади. Однак плани оборони Вільно проіснували недовго.

Вранці 18 вересня командувач гарнізону полковник Ярослав Окуліч-Козарин віддав наказ: «Ми не перебуваємо в стані війни з більшовиками, польські частини за додатковим розпорядженням залишать Вільно та перейдуть литовський кордон; небойові підрозділи можуть почати залишення міста, бойові - залишаються на позиціях, але не повинні відкривати вогонь без наказу». Це викликало обурення в населення, особливо польської молоді й частини офіцерства, що сприйняли наказ як зраду. Вони звернулися до командира оборонного району підполковника Підвисоцького, висловивши готовність прийняти участь у захисті Вільно. Однак отримали відповідь, що, згідно з директивою верховного командування, війська й бажаючі приєднатися до них добровольці, не приймаючи бою, повинні евакуюватися в Литву, де будуть роззброєні та інтерновані. Населення впало в розпач, кілька офіцерів застрелилися, сотні мисливців вимагали видати їм зброю. Ще більше обстановку розпалила передача місцевого радіо про початок революції в Німеччині, оголошення їй війни Румунією та Угорщиною і відступ радянських військ до східного кордону. Командувач вирішив відкласти ретираду до 20 години.

За годину до встановленого терміну командир 2-го батальйону, розгорнутого на південній та південно-західній околиці міста, підполковник С. Шилейко доповів про появу радянських танків і запитав, чи може він відкрити вогонь. Поки Окуліч-Казарин віддав наказ про відкриття вогню, поки він був переданий військам, 8 танків вже минули першу лінію оборони, і для боротьби з ними були спрямовані резервні частини. Близько 20 години польський командувач віддав наказ на відхід своїх військ, вислав підполковника Підвисоцького до радянського командування з метою повідомити його, що польська сторона не буде боротися, а сам відбув з Вільно.

У цей час у місті вже йшли бої.

«Пропаганда Ридз-Сміґли у Війську Польському «сурмила» про те, що радянські танки Т-26 фанерні, - розповідав колишній червоноармієць Самарської дивізії І.С. Гриб. - Ось чому під Вільно польські улани налетіли на танк Т-26 з шаблями і стали його рубати, проте після цього в них у руках залишилися тільки ручки від клинків - танк виявився броньованим». Втім, історія ця більше схожа солдатську байку. Основну роль в обороні грали не улани і взагалі не армія, а окремі імпровізовані групи офіцерів на кшталт «офіцерської ліги» під командуванням майора Оссовського й віленська польська молодь. Так, викладач фізичної і початкової військової підготовки гімназії імені Міцкевича Обінський організував з учнів добровольчі команди, що зайняли позиції на височинах. Старші хлопчаки стріляли в радянських солдатів, молодші «кибальчиші» підносили боєприпаси й медикаменти, вели спостереження, передавали донесення. Один з очевидців прямо писав: «Не капітулювала тільки польська молодь». Зі своїм підрозділом залишав Вільно офіцер саперного батальйону 6-го піхотного полку Завадський: «У центрі гриміли вибухи. Місцями клубочився важкий, чорний, щільний дим. Радянські танки входили в місто. Наші нечисленні підрозділи й молодь вчиняли такий безнадійний і трагічний опір! Битва йшла в районі залізничного віадука на шосе на Нововілейку і на Зеленому мості. Ми, армія, більш-менш організована сила, залишили місто без бою».

До 20.30 8-й танковий полк увірвався в південну частину міста. 7-й полк, натрапивши на завзяту оборону, безуспішно намагався пробитись у південно-західну частину Вільно. Тим часом, форсувавши Березину, південної околиці досягла 6-а танкова бригада, яка встановила зв'язок з підрозділами 8-го танкового полку. Польська молодь, використовуючи гармати, розташовані на горі Трьох Хрестів, зустріла наступаючі танки артилерійським вогнем. Для ураження бойових машин на вулицях міста широко використовувалися пляшки з сумішшю бензину й нафти.