Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Війну Радянському Союзу вирішили не оголошувати, вважаючи, що це полегшить долю військовополонених і населення. У підсумку всі громадяни Польщі, які проживали на території «Кресув Всходніх», виявилися колишніми жителями колишньої держави, абсолютно безправними зі всіх сторін, взяті в полон солдати й офіцери - не військовополоненими, а звичайними антирадянщиками і кримінальниками. За цими статтями їм ліпили потім «п'ять років без права листування». Заодно було прийняте легковажне рішення звільнити від союзницьких зобов'язань Румунію, з якою був договір про взаємодопомогу, укладений саме на випадок війни з СРСР.

Верховний головнокомандувач нарешті-таки висловив твердий намір відправитися в діючу армію, до генерала Соснковського, але потім заявив, що затримається в Коломиї до настання темряви - поміркувати над таким відповідальним рішенням. Ще через півтори години маршал виїхав у Кути, до самого румунського кордону, знову випередивши цивільну владу.

Впав у прострацію президент і на нараду, що вирішила долю Речі Посполитої, зовсім не приїхав.

Міністр Бек відразу після зборів зустрівся з румунським послом і обговорив з ним умови транзиту польського уряду.

О 16 годині в Кутах відбулася ще одна нарада, на цей раз зібралися всі. Верховний головнокомандувач доповів президенту Мосціцькому, що військова ситуація безнадійна, ніяких сил для оборони «румунського плацдарму» у нього немає та що уряду доведеться залишити територію країни в найближчі години. Сигналом до евакуації повинен стати перетин радянськими загонами лінії Дністра. Про подальші плани Головного штабу пан маршал промовчав. Його ніхто й не питав. Куди більше учасників цікавило питання, чи встигнуть вони в короткий термін зібрати все необхідне для «продовження боротьби». Начальник канцелярії Станіслав Лепковський швиденько накидав звернення до народу, в якому Мосціцький «з важким серцем» оний народ повідомляв, що «ухвалив перенести місце перебування президента Речі Посполитої та вищих органів державної влади на територію одного з наших союзників».

В цей же час Головний штаб почав передавати у війська загальну директиву маршала Ридз-Сміґли, затверджену ним, як стверджують польські автори, без відома зайнятого упаковкою валіз уряду: «Ради вдерлися. Наказую здійснити відхід до Румунії та Угорщини найкоротшими шляхами. З Радами бойових дій не вести, тільки в разі атаки з їхнього боку або спроби роззброєння наших частин. Завдання для Варшави і Модліна, які повинні захищатися від німців, без змін. Частини, до розташування яких підійшли Ради, повинні вести з ними переговори з метою виходу гарнізонів до Румунії або Угорщини». Продовжувати опір було наказано лише частинам КОП, що відступали від Збруча до Дністра, і частинам, що прикривали «румунське передмістя».

Генерал Стахевич, з Коломиї зв'язавшись телефонно зі Станіславом, так роз'яснював сенс цього унікального документа: «Більшовики, як доповідають, нас не атакують, стверджуючи, що йдуть проти німців. У це, звичайно, повірити неможливо, однак Верховний головнокомандувач хоче скористатися тією обставиною, що вони не атакують, і вивести якомога більше військ і бойової техніки до Румунії».

Теоретично цей наказ могли виконати тільки ті польські підрозділи, які перебували на півдні, у Львівському та Станіславському воєводствах. Як повинні були вчинити майже 200 тисяч солдатів і офіцерів на півночі? Битися далі? Здаватися в полон? Хто буде вести «переговори з Радами»? Для чого рятувати бойову техніку? Для продовження боротьби на Заході? Так же повинно бути ясно, що й Угорщина, і звільнена від союзницьких зобов'язань, а отже, нейтральна Румунія просто будуть зобов'язані, згідно з нормами міжнародного права, польські війська роззброїти й інтернувати.

Наступ Червоної Армії поставив польські збройні сили в безвихідне становище. Директива про «непротивлення» остаточно їх деморалізувала. Подальший опір втрачав всякий сенс. Хоча досить швидко з'ясувалося, що Ради - не союзники полякам, Ради прийшли «взяти своє».

Віддавши останні розпорядження, генерал Стахевич почав «виводити» до румунського кордону Головний штаб. Увечері поширилася звістка, що радянські танки вже зовсім близько. З 20 години почалася втеча. Дорога від Косова до Кут вмить опинилася щільно забитою автомобілями всіх марок і типів. В тут ніч по мосту в румунську Вижницю перебралися 23000 поляків. Загальне здивування викликала поява на румунському березі о 2 годині ночі маршала Ридз-Сміґли і його Головного штабу в повному складі. Всі члени уряду чомусь були впевнені, що Верховний головнокомандувач до кінця залишиться з армією.