Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Польща для війни з Німеччиною зуміла виставити близько мільйона осіб, приблизно 900 одиниць бронетехніки, в тому числі 315 танків (з них 102 архаїчних «Рено» FT-17), 4300 артилерійських гармат і 407 бойових літаків. Всі ці сили були кинуті на захід.

До моменту радянського вторгнення Військо Польське вже зазнало нищівної поразки, втративши в запеклих боях значну частину бойової техніки, фронт фактично впав, залишки найбільших угрупувань були оточені й методично знищувалися німцями. Німецькі війська штурмували Львів і Брестську фортецю. Перший досвід бліцкригу, незважаючи на окремі неузгодженості, виявився вдалим. Але ще гриміла битва на Бзурі, трималися Варшава й Модлін, готувалася нова лінія оборони на «румунському плацдармі», польська армія продовжувала боротися, сподіваючись на допомогу союзників і прагнучи завдати противнику якнайбільшої шкоди.

На східному кордоні Польщі протяжністю 1500 кілометрів, крім 25 батальйонів і 7 ескадронів Корпусу Охорони Прикордоння (КОП) загальною чисельністю 12 тисяч осіб, інших військ практично не було. До того ж кращі частини прикордонників теж билися на заході, в той час як підрозділи на східному кордоні у значній мірі були вкомплектовані резервістами. Наприклад, за даними штабу 4-ї армії, «прикордонна смуга до р. Щара польовими військами не зайнята, а батальйони КОП за своєю бойовою виучкою й боєздатністю слабкі… Серйозного опору з боку польської армії до р. Щара очікувати від поляків малоймовірно».

Радянські стратеги отримали ідеальні умови для проведення свого, «червоного бліцкригу»: бити треба було вже замордованого противника, маючи багаторазову перевагу в силах і засобах, причому бити в спину.

Як би не називала наша пропаганда та історіографія операцію з приєднання Західної України й Західної Білорусії, які б ярлики не клеїла - це була війна, з убитими, пораненими, полоненими, сутичками й обороною міст, жертвами серед мирного населення й військовими злочинами. Недарма Сталін сказав про радянсько-німецьке братерство, скріплене кров'ю.

Радянський Союз вступив у Другу світову війну з найгуманнішими намірами - захистити слов'ян «єдинокровних» і подарувати «нове життя» полякам, які мали дещо іншу групу крові.

Недільного ранку, без оголошення війни, як заведено у всіх агресорів.

О 5 годині ранку, «в точно встановлений урядом термін», передові штурмові загони радянських армій і прикордонних військ перейшли кордон і розгромили польську прикордонну охорону.

Для польського керівництва втручання СРСР (або, за визначенням самого Молотова, інтервенція під слушним приводом) виявилося абсолютно несподіваним. Адже ще в червні 1939 року Ридз-Сміґли «допускав можливість збройного виступу Рад проти Польщі, але лише в заключний період війни і тільки тоді, коли під впливом несприятливого для нас розвитку подій російський уряд буде впевненим, що поляки кампанію, безумовно, програли». Що ж тоді маршала так здивувало? Інша справа, що значна частина польських політиків, військових і населення вірила в непорушність польсько-радянського договору про ненапад і взагалі перебувала в омані, що «Росія - велика, їй більше землі не треба».

«У будь-якому випадку, - стверджує історик Кароль Лісневський, - звістка про радянську агресію прозвучала як грім з ясного неба».

У ніч на 17 вересня до штабу головнокомандувача стали надходити тривожні повідомлення зі східного кордону. Начальник розвідки корпусу прикордонної охорони майор Я. Гурбський повідомив про те, що польський пасажирський поїзд не був пропущений до Києва і повернувся в Здолбунів. О 6.45 майор Ю. Беньковський з 5-го представництва 2-го відділу Генштабу в Чорткові доніс, що «з 5 години в районах Пiдволочиська, Гусятина та Залуччя якісь неопізнані через темряву частини намагаються перейти кордон. У дану хвилину там ведуть бій частини КОП». Близько 7 години капітан Е. Фрізендорф з розвідки КОП повідомив: «О 6.20 опізнано, що це більшовицькі регулярні частини. За ними чути шум моторів. В районі Підволочиськ, Точиськ і Сокиринці частини КОП відступають під натиском противника».

Командир полку КОП «Поділля» підполковник Марсель Котарба доповідав, що «частини Радянської армії перейшли кордон і зайняли Підволочиськ, Гусятин і Скалу-Подільську. На Борщів рухається кавалерія», прикордонники ведуть бій. Від командира гарнізону в Луцьку генерала бригади Петра Скуратовича була отримана телеграма: «Сьогодні о 6 годині кордон перейшли три радянські колони - одна бронетанкова під Корцем, інша бронетанкова під Острогом, третя кавалерії з артилерією під Дедеркалами. Більшовики їдуть з відкритими люками танків, посміхаються і махають шоломами. Близько 10 години перша колона досягла Гощі. Питаю, як ми повинні вчинити?»