Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Звичайно, допускати формування у себе під боком якихось «нових держав» Сталін не збирався. І чорт з нею, з Варшавою, - чекати більше не можна було.

16 вересня радянські штаби ставили завдання військам.

Військова рада Білоруського фронту віддала наказ № 005, в якому зазначалося, що «польські поміщики й капіталісти поневолили трудовий народ Західної Білорусії та Західної України… насаджують національний гніт і експлуатацію… кинули наших білоруських та українських братів у м'ясорубку другої імперіалістичної війни. Національний гніт і поневолення трудящих привели Польщу до військового розгрому. Перед пригнобленими народами Польщі постала загроза повного розорення і побиття з боку ворогів. У Західній Україні та Білорусії розгортається революційний рух. Почалися виступи й повстання білоруського та українського селянства в Польщі. Робітничий клас і селянство Польщі об'єднують свої сили, щоб скрутити шиї своїм кривавим гнобителям… Наказую: 1. Частинам Білоруського фронту рішуче виступити на допомогу трудящим Західної Білорусії та Західної України, перейшовши по всьому фронту в рішучий наступ. 2. Блискавичним, нищівним ударом розгромити пансько-буржуазні польські війська і звільнити робітників, селян і трудящих Західної Білорусії».

На нараді вищого начскладу командарм 2-го рангу Ковальов оголосив, що настала пора «виправити історичну несправедливість».

У тому ж ключі директивою № А0084 поставила підлеглим військам бойові завдання Військова рада Українського фронту: «Ми йдемо в Західну Україну не як завойовники, а як визволителі наших українських і білоруських братів. Ми звільнимо українців та білорусів від всякого гніту й експлуатації, від влади поміщиків і капіталістів».

У наказах підкреслювалася необхідність роз'яснити особовому складу, що «ми вступаємо на захоплену польськими панами землю як визволителі, що воїн Червоної Армії повинен показати зразок братнього ставлення до трудящих, які багато років перебували під чужоземним гнітом, з тим щоб під час походу в частинах зберігалася висока дисципліна й організованість і кожен боєць ясно уявляв собі свою місію воїна-визволителя». Військам заборонялося проводити артилерійський обстріл і авіаційні бомбардування міст та інших населених пунктів. Потрібно також демонструвати «лояльне ставлення» до польських військовослужбовців, звичайно, за умови, що вони не чинитимуть опору.

Начальник Політуправління 3-ї армії Білоруського фронту комісар Шулін в директиві № 8499сс від 16 вересня відзначав, що білоруський та український народи, які зазнали в Польщі національного й соціального гніту, «повстали на боротьбу зі своїми одвічними ворогами поміщиками й капіталістами. Народи Радянського Союзу не можуть бути байдужими до революційно-визвольної боротьби трудящих Польщі… Бійцям, командирам і політпрацівникам 3-ї армії пощастило першими надати військову допомогу народам Польщі в їх визвольній боротьбі проти поміщиків і капіталістів. Частини РСЧА вступають на землі Західної Білорусії та Західної України не як завойовники, а як революціонери-визволителі, виплекані великою партією Леніна - Сталіна».

Директива Військової ради та Політуправління 12-ї армії вказувала, що «наша боротьба з польськими поміщиками й капіталістами є війною революційною і справедливою. Ми вступаємо на свою землю, йдемо і звільняємо трудящих від ярма польського капіталізму». Завдання майбутнього походу, як було пояснено командному складу, полягало в тому, що «панська Польща повинна стати Радянською».

В частинах, як водиться, провели мітинги і збори, на яких бійці били себе в груди, схвалювали рішення радянського уряду, клялися виконати свій інтернаціональний обов'язок, помножити кількість радянських республік і бити ворога так, «як знищували його в роки Громадянської війни». Але були й інші, нездорові, думки. Їх не висловлювали на комсомольських зборах, їх старанно фіксували сексоти: «Радянський Союз став фактично допомагати Гітлеру в захопленні Польщі. Пишуть про мир, а насправді стали агресорами. Населення Західної України та Білорусії не потребує нашої допомоги, а ми її захоплюємо і лише формально повідомляємо, що не воюємо, а стаємо на їхній захист». Окремі червоноармійці, типу бійця Харченка, проявляли неабияку проникливість: «СРСР і Німеччина при укладенні договору, очевидно, домовилися між собою про розподіл Польщі й тепер це практично здійснюють». Але не про них писали республіканські й армійські газети, а про тих, у кого «серце горить полум'ям під ленінським прапором». Газети писали про червоноармійця товариша Дьячкова: «З радістю йду на допомогу білоруському народу. Ми переможемо, бо нас веде партія більшовиків. Прошу прийняти мене в партію».