Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

До цього часу з'єднання 3-ї німецької армії, що наступали з півночі, з'єдналися в районі Влодави з військами 10-ї армії. Кільце оточення польських сил на схід від Варшави зімкнулося.

В Коломиї маршал Ридз-Сміґли очікував нового «чуда на Віслі». Юзеф Бек з'ясував нарешті, що посла Грігореску відкликали в Бухарест, і тепер міністр гадав щодо намірів Румунії. Польський уряд продовжував перебувати в щасливому невіданні щодо намірів Сталіна, вірніше, просто намагався про це не думати. На «румунському плацдармі» приймали гітлерівську радіостанцію Бреслау, яка вела мовлення польською мовою і трубила про концентрацію значних радянських сил на кордоні: «Зрозуміло, які висновки слід зробити з цієї новини». Уряд Мосціцького не зробив ніяких.

Тим часом союзники вважали виступ Радянського Союзу проти Польщі справою найближчих днів, якщо не годин, і вели жваве обговорення даного питання з метою вироблення узгодженої позиції. Причому пропалені колонізатори прекрасно розуміли сенс сталінської гри. Французький посол у Великобританії Андре Корбін 16 вересня писав прем'єру Даладьє: «Як Ви припускали, обмежена акція, яку СРСР може вжити проти частини території Польщі, що знаходиться під загрозою німецького вторгнення, не повинна, звісно, спричинити за собою негайної дипломатичної реакції з нашого боку. Подібний автоматизм був би на руку тільки Німеччині, зацікавленій в поглибленні прірви між СРСР і західними союзниками. Поки для СРСР існує можливість маневрувати між двома угрупуваннями держав, ми повинні дозволити йому скористатися цією можливістю. Може трапитися так, що одного разу ми зуміємо використати неоднозначність і настороженість СРСР щодо Німеччини… Важливо не відкидати жодного із шляхів, який Росія залишить відкритим, навіть найзаплутаніших, не розірвати жодного з існуючих контактів до того часу, поки СРСР не виявиться виразно в протилежному таборі».

О 18 годині Молотов зустрівся з Шуленбургом і заявив йому, що радянський уряд вирішив втрутитися в польські справи завтра чи післязавтра і незабаром він вже зможе точно назвати день і годину. Нарком відхилив пропозицію Рібентропа про публікацію спільного комюніке й повідомив мотивування дій СРСР. В'ячеслав Михайлович погодився, що привід для вторгнення дещо образливий для німецьких почуттів, але нічого кращого придумати не вдалося: «Радянський уряд, на жаль, не бачив будь-якого іншого приводу, оскільки до цього часу Радянський Союз не турбувався про свої меншини в Польщі та повинен був, так чи інакше, виправдати за кордоном своє теперішнє втручання».

О 2 годині ночі 17 вересня німецького посла прийняв Сталін і, в присутності Молотова й Ворошилова, повідомив, що Червона Армія о 6-ій ранку перейде кордон з Польщею. Генсек просив Шуленбурга передати в Берлін, щоб німецькі літаки не залітали на схід від лінії Білосток - Брест - Львів, і зачитав ноту, приготовлену для передачі польському послу в Москві. Після уточнення тексту, зробленого за пропозицією Шуленбурга, німецький посол покинув Кремль.

О 2.15 задзвонив телефон у польському посольстві, пана Ґжибовського просили терміново прибути для вручення важливої заяви радянського уряду. Згадуючи цю ніч, колишній посол колишньої країни писав: «Внутрішньо я був готовий до поганих новин. Припускав, що Ради під якимось приводом денонсують пакт про ненапад. Але те, що сталося, виявилося набагато гіршим».

О третій годині В. П. Потьомкін з кам'яним обличчям зачитав послу знамениту «неприйняту» ноту:

«Польсько-німецька війна виявила внутрішню неспроможність Польської держави… Варшава як столиця Польщі не існує більше. Польський уряд розпався і не проявляє ознак життя. Це означає, що польська держава та її уряд фактично перестали існувати… Тим самим припинили свою дію договори, укладені між СРСР і Польщею. Надана сама собі й залишена без керівництва, Польща перетворилась на зручне поле для всяких випадковостей і несподіванок, які можуть створити загрозу для СРСР. Тому, будучи досі нейтральним, радянський уряд не може більше нейтрально ставитися до цих фактів…

Радянський уряд не може також байдуже ставитися до того, щоб єдинокровні українці й білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишилися беззахисними. Зважаючи на таку обстановку радянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної Армії дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України й Західної Білорусії.