Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Поведінка радянських військ виглядало дивною та незрозумілою. Вони, як правило, не відкривали вогню першими, часом розмахували білими прапорами, до польських військ ставилися з демонстративною доброзичливістю, пригощали цигарками, вітали, казали, що прийшли на допомогу полякам у боротьбі проти німців (і, все так же посміхаючись, забирали зброю). Пілоти, які на навчальних машинах вилітали з підвіленського аеродрому до кордону, після повернення повідомили, що російські бойові літаки пристроювалися до них у повітрі, а їх пілоти подавали знаки руками та не стріляли. В умовах дефіциту інформації польське військове й адміністративне керівництво виявилося дезорієнтованим, жителі, що живляться чутками й надіями, готові були скоріше повірити в радянську допомогу, ніж у доконаний факт четвертого поділу Речі Посполитої. На місцях чекали вказівок головкома. Командувач оборони Варшави генерал Руммель запропонував не вести бойові дії на два фронти і ставитися до СРСР, як до союзника. Свою оцінку ситуації він довів до верховного командування і, чого ніяк не мав права робити, до керівництва оперативної групи «Полісся». Деякі військові командири самостійно прийняли рішення не стріляти по радянських військах. Так, в Дубно командир зенітної батареї, що відкрила стрілянину при наближенні до міста групи літаків, негайно наказав припинити вогонь, упізнавши радянські машини. Донесення, що надходили в Головну квартиру, свідчили, що армія новому противнику опору практично не чинить: «Поручик Трибулець, прямуючи з Чорткова в Городенку, зустрів близько 80 радянських танків. Розмовляв з радянськими солдатами, які стверджували, що сьогодні вночі Ради оголосили війну Третьому Райху… На в'їзді в Городенку він зустрів незнайомого майора, який на питання про радянські танки відповів, що в якомусь штабі бачив переданий телефоном наказ про те, щоб не перешкоджати просуванню радянських підрозділів».

Абсолютно чудовий факт, що польський генералітет, якому за службовим обов'язком і замислюватися на цю тему не належиться, ламав голови над політичними проблемами, міркував про наміри прониклих на територію країни іноземних військ і, замість того щоб думати про організацію опору (хоча б підготувати до підриву мости через Прут і Дністер), з пристрастю з'ясовував по телефону, чи стріляють червоноармійці або пригощають цигарками, і наказував висилати назустріч радянським військам парламентарів з безглуздим запитанням - в якій якості Червона Армія перейшла кордон Польщі? Вірно же, нам допомогти? Призначені офіцери виїхали «до більшовиків», та так і не повернулися.

Польське керівництво, яке не отримало ще донесення Ґжибовського й поставлене перед доконаним фактом, вирішило, що Червона Армія вводиться з метою обмежити зону німецької окупації. Але ж досить було налаштуватися на московське радіо, яке передавало промову Молотова. Проте ніхто в Коломиї й Кутах радянського радіо не слухав, нічого не було зроблено для того, щоб на весь світ оголосити про своє «розміщення» та зафіксувати той факт, що Польська держава існує, його уряд знаходиться на польській території, а його армія продовжує битися.

Засідання уряду відбулося в Коломиї близько полудня. Треба було невідкладно вирішити ряд найважливіших питань: прийняти політичну декларацію й оповістити весь світ про радянське вторгнення, вимагати від Англії та Франції визнати Радянський Союз агресором і союзником Гітлера, оголосити війну СРСР (країну, що знаходиться в стані війни з прониклим на його територію сусідом, було б важко визнати «неіснуючою державою»), дати чіткі директиви армії, всіма наявними силами організувати оборону «румунського плацдарму» та утримувати його до останньої можливості, підготувати звернення до народу. Словом, «подати ознаки життя», на ділі довести, що товариш Молотов в корені не правий.

Практично жодна з цих проблем «невдалими правителями» не розглядалася. (До речі, в червні 1936 року Польща перешкоджала прийняттю міжнародних санкцій проти Італії, яка захопила територію Абісінії, саме з огляду на те, що остання, за словами Бека, «як держава перестала існувати».

«Чехословацьку республіку ми вважаємо штучним утворенням… яке суперечить дійсним потребам і правам народів Центральної Європи», - це інструкція Бека послу в Берліні. Добалансувався… Бог шельму мітить.)

Основною темою обговорення стало питання про евакуацію «батьків вітчизни» через Румунію до Франції з метою там «продовжити боротьбу». З усіх членів уряду один тільки прем'єр Складковський, що вважався людиною недалекою та, як писав Бек, «не розумів ролі уряду», засумнівався, чи має шановне збіговисько право в такий момент покидати напризволяще свій народ і півмільйонну армію. «Ми повинні утримувати окремі пункти, - стверджував генерал, - такі як Гель, Варшава, Модлін, Львів, щоб Гітлер не міг оголосити світові, що польський опір закінчився, що державам Заходу нічого тепер битися. Ми повинні продовжувати нашу боротьбу з політичними цілями». Однак підтримки ідея не отримала.