Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Одночасно радянський уряд має намір вжити всіх заходів для того, щоб визволити польський народ з нещасливої війни, куди він був вкинутий його нерозумними керівниками, і дати йому можливість зажити новим життям».

Ошелешений Ґжибовський, оголошений послом держави, що «перестала існувати», заявив категоричний протест з приводу змісту й форми зліпленого в Кремлі документа. За його розумінням, уряд перебував на території Польщі, збройні сили давали німцям організовану відсіч, а військові невдачі сусіда - не привід для відмови від своїх міжнародних зобов'язань. Ґжибовський навідріз відмовився приймати ноту, пообіцявши просто повідомити свій уряд про факт радянської агресії. Така нестандартна реакція спантеличила заступника наркома, і він відправився консультуватися з Молотовом. Після наради з начальством Василь Петрович знову безрезультатно намагався вручити ноту, а під кінець пояснив норовистому послу, що оскільки відтепер Москва не визнає існування Польської держави, остільки Ґжибовський з товаришами вже не є нічиїми представниками і втрачають дипломатичну недоторканність. Вони тепер - просто група «осіб польської національності», яка проживає на території СРСР і підпадає під юрисдикцію радянських законів з усіма наступними наслідками. У відповідь Ґжибовський пообіцяв внести протест на розгляд старшини дипломатичного корпусу в Москві. Пікантність ситуації полягала в тому, що дуайєном значився посол Німецької імперії 64-річний граф Шуленбург, а його заступником сам Ґжибовський.

Нота залишилася на столі Потьомкіна, коли о 4.30 польський дипломат покинув його кабінет. Проте, повернувшись до посольства, він знову побачив злощасний текст, доставлений кур'єром. Посол наказав відвезти документ назад, але в наркоматі іноземних справ його прийняти відмовилися. Тоді поляки поклали ноту в конверт, наклеїли марки, написали адресу радянського НКІС і кинули конверт в найближчу поштову скриньку.

Текст цієї ноти був переданий всім державам, які мали дипломатичні стосунки з Радянським Союзом, з повідомленням, що СРСР буде продовжувати дотримуватися нейтралітету стосовно цих країн.

Аргументація радянського втручання була повторена в радіовиступі Молотова 17 вересня: Польща розпалася, уряду в неї немає. На місці визнаної всім світом держави утворилися «дикі території», на яких мешкають неприкаяні беззахисні народи. Ми дамо їм захист, мирне життя і наймудріший уряд. (Той самий, про який у 1941 році Сталін скаже: «Ленін нам довірив першу в світі соціалістичну державу, а ми її просрали». І про нього ж у 1945-му, підбиваючи підсумки: «Інший народ міг би сказати уряду: ви не виправдали наших очікувань, ідіть геть, ми поставимо інший уряд…»)

Додаток до статті III вже згадуваної конвенції стверджував, що й це не привід, бо ніякий акт агресії не може бути виправданий, між іншим, однією з таких обставин:

«А. Внутрішнє становище Держави, наприклад, її політичний, економічний чи соціальний лад; недоліки, приписувані її керуванню; заворушення, що виникають від страйків, революцій, контрреволюцій або громадянської війни.

Б. Міжнародна поведінка Держави, наприклад, порушення чи небезпека порушення матеріальних чи моральних прав чи інтересів іноземної Держави або її громадян, розрив дипломатичних стосунків; заходи економічного чи фінансового бойкоту; спори, пов'язані з економічним, фінансовим або іншим зобов'язанням перед іноземними Державами; прикордонні інциденти, що не підходять ні під один з випадків агресії, зазначених у Статті II».

О 5 годині ранку Ґжибовський відкритим текстом дав своєму уряду радіограму, що сповіщає про радянську агресію.

Командування Вермахту наказало своїм військам не перетинати лінії Сколе - Львів - Володимир-Волинський - Брест - Білосток. [2] «Командування Вермахту наказало своїм військам не перетинати лінії Сколе - Львів - Володимир-Волинський - Брест - Білосток.» - внаслідок боїв з відступаючими польськими частинами для Вермахту лінія зупинки позначена була на 100 км східніше визначеної договором межі, а тому пізніше німецькі війська змушені були відходити назад на захід.

Польська кампанія (17-20.09.39 р.)

Армії Білоруського та Українського фронтів розгорнулися у вихідних районах для наступу. Радянське угрупування об'єднувало 8 стрілецьких, 5 кавалерійських і 2 танкові корпуси, 21 стрілецьку і 13 кавалерійських дивізій, 16 танкових і 2 мотострілецькі бригади, а також Дніпровську військову флотилію, всього - 617 588 бійців і командирів, 4959 гармат і мінометів, 4733 танки, 3298 літаків. Крім того, на кордоні несли службу близько 16,5 тисяч бійців НКВС Білоруського й Київського прикордонних округів.