Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Нову загрозу Польщі вирізняли в Лондоні. Один з вищих функціонерів Форін Офіс Лоуренс Цоллер в донесенні про мобілізацію Червоної Армії написав: «Не можу втриматися від того, щоб не пов'язати цей факт з присутністю радянських генералів у Берліні, хоча не ризикну сказати точно, в чому конкретно полягає цей зв'язок». Посол Великобританії 10 вересня повідомляє з Москви, що останні радянські рішення наводять на припущення про те, що СРСР має намір силою зайняти частину польських земель. Британська преса писала про розгортання 80 радянських дивізій і призов до Червоної Армії 4 мільйонів осіб, а «Дейлі Телеграф» прямо вказувала, що ці заходи проводяться з метою зайняття східних польських земель, «які Гітлер запропонував Москві».

«На українських землях, де ми зараз перебуваємо, - повідомляв 11 вересня в Париж французький посол Леон Ноель, - різними агентами поширюються чутки про таємну домовленість між Німеччиною та СРСР, на основі якої німецькі загони не перетнуть Бугу, залишивши цю частину Польщі радянським військам. На запитання з приводу цих чуток одним з наших колег, радянський посол, нічого категорично не заперечуючи, сказав, що в цих краях ходить безліч байок. І додав: «Жителі цього регіону - наші родичі». Населення, серед якого поляки становлять рішучу меншість, налаштоване стосовно Польщі вороже й не має наміру їй надавати ніякої допомоги. Євреї та багато українців або чекають радянських військ, або живуть надією, що Україну звільнить німецька армія». Попередження Парижа про можливий виступ СРСР польський уряд також не сприйняв всерйоз.

Ще одним непочутим «дзвінком» став від'їзд із Кременця радянських дипломатів. Микола Шаронов відвідав міністра Бека і поінформував його, що зважаючи на незадовільний телефонний зв'язок необхідно особисто з'їздити в Москву, щоб безпосередньо там обговорити можливості поставок медикаментів та інших матеріалів для потреб польської армії. З тим посол СРСР відкланявся, пообіцяв повернутися не пізніше ніж через тиждень і на світанку 12 вересня відбув разом з військовим аташе й декількома співробітниками. Насправді ні про яку допомогу Польщі не могло бути й мови. Відразу після розмови з «батьком народів» Георгій Димитров розіслав закордонним компартіям директиву Виконкому Комінтерну: «Міжнародний пролетаріат не може захищати фашистську Польщу, яка відкидає допомогу Радянського Союзу, гнітить інші національності». Різко негативну позицію зайняв Секретаріат ВККІ «щодо добровільного вступу комуністів та революційних елементів в національні легіони» за прикладом Іспанії. Так що в Шаронова була зовсім інша причина для того, щоб залишити територію Польщі, можливо, він знав про день «X» - 13 вересня.

Бек тим часом зібрав у Кременці конференцію, на якій були присутні 7 послів і 17 повноважних представників іноземних держав. У своєму виступі міністр висловив розчарування польського уряду з приводу відсутності ефективної допомоги з боку союзників, однак висловив упевненість, що війна не може тривати довго. Внутрішнє становище Німеччини виключає тривалу боротьбу, людських ресурсів і стратегічних матеріалів у Райху значно менше, ніж в 1914 році, а інтенсивні бомбардування протверезять німецьку громадську думку. Промова Бека виразно продемонструвала «тверезість» польських політиків, які не бажали рахуватися з реальністю. Окрема розмова відбулася в міністра з французьким послом, який ще 9 вересня запропонував уряду Польщі влаштуватися у Франції, «згідно з прецедентом бельгійського уряду в 1914 році».

Увечері 12 вересня в містечку Олика відбулося спільне засідання уряду та вищого військового керівництва Речі Посполитої, на якому Ридз-Сміґли (наздогнав-таки президента і розмістив свою штаб-квартиру в Млинові) плутано, гублячись у непотрібних подробицях і не вносячи жодних пропозицій, змалював загальну ситуацію на фронті. «Змушений він був обмежитися загальною декларацією, що нам не вдається здійснити кардинальні рішення щодо утримання позицій в країні, - писав розчарований поведінкою маршала Бек. - Озвучив французьку пропозицію і пообіцяв повернутися до неї пізніше. Ні професор Мосціцький, ні Верховний головнокомандувач не виявили бажання обговорити глибше ці проблеми». Бажання обговорити «глибше» не висловив ніхто інший. Судячи з усього, внутрішньо рішення рятувати свої безцінні для народу життя вже було прийнято. Що характерно для більшості політиків, які запевняють і виправдовують себе тим, що нічого дорожчого в населення бути не може, і яка їм справа до «відповідальності перед Історією». Відповідальний політик в будь-які часи - така рідкість (ось Гітлер хоч і негарною був людиною, проте в 1945 році вів себе не в приклад достойніше шляхтичів, хоча мав можливість змитися навіть і в Антарктиду). Напевно, з тієї ж причини не прозвучало у благородних зборах жодного слова з приводу можливого вторгнення СРСР і які заходи необхідно передбачити на цей випадок.