Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Нарком оборони та начальник Генерального штабу командарм 1-го рангу Б. М. Шапошников 9 вересня підписали накази № 16633 Військовій раді БОВО та № 16634 Військовій раді КОВО, згідно з якими слід було «до кінця 11 вересня 1939 року потай зосередити і бути готовим до рішучого наступу з метою блискавичним ударом розгромити війська противника».

Війська Білоруського особливого округу отримали наступні завдання. Вітебська армійська група повинна була, «відкидаючи супротивні війська противника від латвійського кордону, діяти в загальному напрямку на Свенцяни», якими слід було опанувати під кінець 13 вересня, і «надалі мати на увазі оволодіння Вільном». Мінській армійській групі слід було «потужним ударом прорвати фронт супротивника й наступати в напрямку на Ошмяни, Ліда і під кінець 13 вересня вийти на фронт Молодечно, Воложин; під кінець 14 вересня опанувати районом Ошмяни, Ів'є». Надалі мати на увазі сприяти в оволодінні Вільном, а іншими силами наступати на Гродно. Кінно-механізована група отримала завдання «потужним ударом по військах противника розгромити їх і рішуче наступати в напрямку на Новогрудок, Волковиськ і під кінець 13 вересня вийти на фронт Делятичі, Турець; під кінець 14 вересня вийти на р. Молчадь на ділянці від її гирла до м. Молчадь. Надалі мати на увазі наступ на Волковиськ із заслоном проти м. Барановичі». Бобруйській армійській групі слід було «діяти в напрямку на м. Барановичі і під кінець 13 вересня вийти на фронт Снов, Жилічі».

Війська Київського округу повинні були діяти не менш рішуче і блискавично. Житомирській армійській групі слід було «наступати в напрямку на Рівне, Луцьк і під кінець 14 вересня опанувати районом Рівне, Дубно; до кінця 14 вересня опанувати районом Луцьк, маючи на увазі подальший наступ на Володимир-Волинськ». Вінницькій АГ належало «нанести потужний і рішучий удар по польських військах і швидко наступати на м. Теребовля, м. Тернопіль, м. Львів і під кінець 13 вересня вийти в район Озерна; під кінець 14 вересня опанувати районом Буськ, Перемишляни, Бібрка, маючи подальшим завданням оволодіння м. Львів».

Кавалерійській армійській групі пропонувалося «нанести потужний і блискавичний удар по польських військах, надійно прикриваючи свій лівий фланг і відрізаючи польські війська від румунського кордону, рішуче і швидко наступати в напрямку на Чортків, Станіславів і під кінець 13 вересня вийти на р. Стрипа; під кінець 14 вересня опанувати районом Станіславів, маючи подальшим завданням дії в напрямку Стрий, Дрогобич».

Радянським військам не слід було «вплутуватись у фронтальні бої на укріплених позиціях противника, а, залишаючи заслони з фронту, обходити фланги й заходити в тил, продовжуючи виконувати поставлене завдання». Глибина дій військ фронту встановлювалася по лінії латвійського, литовського та німецького кордонів, далі по ріках Нісса, Нарев, Вісла й Сян і по угорському та румунському кордонах.

Таким чином, днем «X» було встановлено 13 вересня.

Однак накази так і не були передані в округи, оскільки раптом виявилося, що гарнізон Варшави успішно відбиває всі німецькі атаки, а на франко-німецькому кордоні почалося просування французьких військ до лінії Зіґфріда.

Тому 10 вересня Молотов запросив до себе Шуленбурга і, всупереч своїй вчорашній заяві, сказав, що Червона Армія захоплена зненацька настільки швидкими успіхами Вермахту і поки не готова до дій. Для розгортання їй необхідні ще два-три тижні. До того ж з повідомлення німецького агентства ДНД складається враження про можливе німецько-польське перемир'я, а в такій ситуації Радянський Союз не може почати «нову війну». Торкнувшись політичної сторони питання, Молотов заявив, що «радянський уряд мав намір скористатися подальшим просуванням німецьких військ і заявити, що Польща розвалюється на шматки і що внаслідок цього Радянський Союз повинен прийти на допомогу українцям і білорусам, яким загрожує Німеччина. Цей привід подасть інтервенцію Радянського Союзупристойною в очах мас і дасть Радянському Союзу можливість не виглядати агресором».

(В'ячеслав Михайлович знав, про що говорив. 9 лютого 1929 року в Москві представниками урядів СРСР, Польщі, Естонії, Латвії та Румунії був підписаний протокол про визнання та приєднання до Паризької декларації про відмову від застосування сили в міжнародних стосунках. Ще через чотири роки з ініціативи Москви, яка невпинно боролася за справу миру, були проведені багатосторонні переговори, метою яких було «визначити максимально точним чином поняття агресії, щоб попередити будь-який привід до її виправдання». Підсумком стала підписана в Лондоні 3 липня 1933 року конвенція між Радянським Союзом, Естонією, Латвією, Польщею, Румунією, Туреччиною, Персією й Афганістаном, «натхнених бажанням, в інтересах загального миру, забезпечити всім народам недоторканність території своєї країни».