Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Незважаючи на нанесені полякам важкі втрати, німецьке командування було змушене визнати, що основний задум плану «Вайс» - оточити і знищити польську армію захід від Варшави - не виконується. Значні за чисельністю з'єднання противника вислизнули з кліщів і відкочувалися на схід. 6 вересня головнокомандувач сухопутних сил генерал-полковник Вальтер фон Браухіч віддав директиву про збільшення глибини охоплень флангових ударів. Перед військами Вермахту ставилася нова стратегічна мета - забезпечити оточення основних польських сил на схід від Вісли. Через три дні Браухіч уточнив завдання. «Війська противника, що відходять за Віслу й Нарев, - говорилося в директиві ОКХ, - повинні бути знищені подвійним охопленням схід від Вісли». Група армій «Північ» отримала наказ прорвати оборону на річці Нарев і розвивати наступ у напрямку Сідлець, Брест, обходячи Варшаву зі сходу. Група армій «Південь», продовжуючи операцію зі знищення польських сил між Сяном і Віслою, повинна була правофланговою 14-ю армією нанести удар на Люблін і наступати в північному напрямку на з'єднання з військами групи армій «Північ».

Тим часом, висловлюючись мовою газети «Правда», наростав процес «дезорганізації всієї польської державної машини». Першим в перший же день війни покинув столицю президент Польщі 72-річний Ігнатій Мосціцький. 4 вересня почалася евакуація установ, наступного дня з Варшави до Луцька, що на Волині, вивезли золотий запас, дипломатичний корпус і уряд, який, віддавшись у владу військових, вже нічого не контролював. Причому в безглузду з політичної точки зору двотижневу подорож «безпечними місцями» чиновники вирушили в повному складі, паралізувавши таким чином роботу всієї адміністративної системи й деморалізуючи населення.

Верховний головнокомандувач теж вирішив «відступити» на 180 кілометрів. Як зазначає польський автор: Ридз-Сміґли, який взяв величезну владу, відчував себе скоріше якимсь вождем нації, ніж військовим керівником, що безпосередньо відповідає за оборону країни. На жаль, він не був Пілсудським і «не міг з ним рівнятися ні моральним авторитетом, ні політичним талантом». Додамо, що полководницькими талантами випускник філософського факультету також не блиснув. Замість того щоб обрати своєю Ставкою штаб найбільш потужного угруповання польських військ або, по крайній мірі, місце, звідки можна було б реально керувати збройними силами, маршал 7 вересня перебрався до Бреста. За ним, незрозуміло з яких міркувань, окремо від уряду та послів, відбув міністр закордонних справ з найважливішими відділами. Для прикриття нового командного пункту дорогоцінного головкома була знята авіаційна винищувальна бригада, що забезпечувала повітряне прикриття столиці.

З цього моменту Ридз-Сміґли військовими діями фактично не керував. Як раптово з'ясувалося, Брестська фортеця виявилася абсолютно не пристосована до роботи Головної квартири. По-перше, на честь прибуття високого начальства німецькі пілоти розбомбили міський готель, а в казематах п'ятого форту не виявилося абсолютно ніяких зручностей для польських стратегів, по-друге, в Бресті не було зв'язку. Ні з ким. Привезену радіостанцію використовувати не можна було, оскільки шифри й коди для переговорів з військами забули у Варшаві. Через 12 годин вдалося встановити телефонний зв'язок з армією «Люблін» і недовго поговорити зі штабом оперативної групи «Нарев». Нарешті, по залізниці доставили шифри, але до цього часу радіостанція працювала тільки на прийом.

Відповідно, й керувало польське верховне командування методом «ступінчастої апроксимації». Залишений у Варшаві з групою операторів начальник Головного штабу генерал бригади Вацлав Стахевич отримував від військ донесення, періодично втрачаючи та відновлюючи з ними ненадійний зв'язок, і забитими біженцями дорогами посилав кур'єрів у Брест. Тут Ридз-Сміґли приймав рішення, яке телефоном передавалось у штаб Пінської флотилії. Моряки, які мали короткохвильову радіостанцію, зв'язувалися зі штабом польського флоту в Варшаві, і вже звідти керівні вказівки доводилися до Стахевича. Прийняті рішення безнадійно застарівали, а часто зовсім не доходили до виконавців. Міністр Бек радив якомога швидше перебратися до Львова, що мав непогану систему ППО, розвинену мережу комунікацій, потужну радіостанцію та зв'язок із закордоном через Румунію, але маршалу, що прагнув бути ближче не до військ, а до уряду, ідея не сподобалася. Французький представник при польській Ставці повідомляв: «Тут панує цілковитий хаос. Головне польське командування майже не має зв'язку з воюючими арміями та великими частинами… Не має жодної інформації про просування ворога і навіть про становище своїх власних військ дуже неповно або зовсім не інформоване. Генеральний штаб розпався на дві частини».