Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

«Ми безумовно сподіваємося остаточно розбити польську армію протягом декількох тижнів. Потім ми втримаємо під військовою окупацією райони, які, як було встановлено в Москві, входять у німецьку сферу впливу. Однак зрозуміло, що з військових міркувань нам доведеться потім діяти проти тих польських військових сил, які до того часу будуть знаходитися на польських територіях, що входять до російської зони впливу.

…чи не буде вважати Радянський Союз бажаним, щоб російська армія виступила у відповідний момент проти польських сил у російській сфері впливу і, зі свого боку, окупувала цю територію. За нашими міркуваннями, це не тільки допомогло б нам, але також, відповідно до московських угод, було б і в радянських інтересах».

Сталін на цю вудку не попався. Він вважав за краще допомагати нацистам «підривати капіталістичну систему», залишаючись «нейтральним», в жодному разі цю співпрацю не афішуючи. Згідно з таємними домовленостями за радіосигналами з Мінська літаки Люфтваффе наводились на польські військово-промислові об'єкти, німецькі судна знаходили притулок в мурманському порті, безперебійно поступали до Німеччини з Радянського Союзу стратегічна сировина й матеріали, в тому числі закуплені в Англії та США (німецька промисловість на третину залежала від закордонних поставок сировини, причому з таких матеріалів, як мідь, олово, каучук, алюміній залежність від імпорту становила від 70 до 99 відсотків). Однак вступати відкрито в світову війну поки було не в інтересах «народів СРСР», адже у Кремля була ще можливість «маневрувати, підштовхувати одну сторону проти іншої, щоб краще побилися».

Відповідь Молотова, датована 5 вересня, була такою: «радянський уряд абсолютно згідний, що у відповідний час нам буде цілком необхідно розпочати конкретні дії». Але поки час для цього «невідповідний», а надмірна поспішність «може нанести нам шкоди і сприяти об'єднанню наших ворогів».

До речі, німці пропонували відщипнути шматочок України угорцям, але Будапешт висловив тверде небажання брати участь у «військових акціях проти Польщі». Тоді Німеччина запросила Литву повернути собі Вільно, але й литовська сторона вважала за краще зберігати нейтралітет.

Французькі обіцянки аніскільки не завадили генералам Райхенау і Бласковіцу 4-6 вересня, розбивши армію «Лодзь», подолати «головну позицію» на річках Варта і Відавка, нанести поразку кинутій на прикриття проламу резервній армії «Пруси», відкривши тим самим дорогу до столиці Польщі. 14-а німецька армія 6 вересня зайняла залишений поляками Краків. На півночі війська Кюхлера форсували Нарев.

Мобільність німецьких частин приводила до того, що практично всі контрзаходи польського командування запізнювалися. Хід кампанії показав, що перед обличчям масованої атаки бронетанкових частин лінійна оборона застаріла. Коли німецькі танки проривали оборонну смугу, її захисники, розтягнуті по фронту, не могли зосередити свої сили для контратаки. Відмінно забезпечене сучасними засобами зв'язку, даними розвідки та служби радіоперехоплення, німецьке командування могло своєчасно відреагувати на будь-яку зміну обстановки, в той час як польські штаби часто не мали відомостей не тільки про ворога, а й про власні війська.

Офіцери польського Генерального штабу лише з початком війни дізналися, що всі засоби керування, наявні в їх розпорядженні, складаються з декількох телефонів, одного телеграфного апарата й однієї радіостанції. Причому передавач радіостанції знаходився на іншому кінці Варшави, а приймач - в особистому бункері Ридз-Сміґли, так маршалу було зручніше. Правда, була ще одна радіостанція, але без передавача - його «зламали» німці. Тому надійного зв'язку Генштаб не мав, йому ніяк не вдавалося налагодити взаємодії навіть великих військових об'єднань. Плутанина з наказами, яка виникала через прагнення наздогнати швидкий розвиток подій, приводила до хаосу й падіння бойового духу солдатів, а тривалі й часом безглузді марші стомлювали війська.

Проаналізувавши ситуацію, що склалася, маршал Ридз-Сміґли прийняв рішення припинити оборону західних воєводств і увечері 5 вересня віддав директиву про загальний відступ польських військ для створення нового фронту по річках Нарев, Вісла й Сян. Армії «Пруси» генерала Стефана Доб-Бернацького наказувалося відходити в райони середньої течії Вісли, армії «Лодзь» і армії «Познань» - до Варшави, армії «Помор'я» - через Сохачев до Варшави. Переправи через Віслу повинна була захищати імпровізована армія «Люблін» генерала Тадеуша Піскора. Армії «Краків» та «Карпати» планувалося об'єднати під загальним командуванням генерала Фабрици в армію «Малопольська», якій належало обороняти лінію річки Сян.